З поширенням і збільшенням християнських громад у різних частинах великої Римської імперії, природно, у християн виникали питання релігійно-морального і практичного плану. Апостоли, які не завжди мали можливість особисто розбирати ці питання на місці, висловлювалися стосовно їх у своїх листах-посланнях. Тому, коли Євангелія містять у собі основи християнської віри, апостольські послання розкривають деякі сторони вчення Христового більш детально і показують його практичне застосування.
Завдяки апостольським посланням ми маємо живе свідоцтво про те, як учили апостоли і як формувалися та жили перші християнські громади. Церква завжди дивилася на апостольські послання, як на слова Духа Святого і чисте джерело Істини (див. Лк. 12:12; Ін. 16:13; 17:17-19). Хоча життєві умови постійно змінюються і з кожним роком висувають нові проблеми, суть цих проблем та сама, що і в апостольський час і в усі віки існування людства. Тому в апостольських посланнях християнин знайде вірне керівництво для вирішення своїх особистих проблем і вічний скарб християнського вчення про віру і життя.
У цьому розділі ми познайомимо читача з авторами і обставинами написання Книги Діянь і Соборних апостольських послань. Наприкінці наведемо обрані настанови з цих священних книг.
Книга Діянь святих апостолів
Книга Діянь є прямим продовженням Євангелія. Мета її автора – описати події, що сталися вслід за вознесінням Ісуса Христа і дати нарис первинного влаштування Церкви Христової. Особливо детально ця книга розповідає про місіонерські труди апостолів Петра і Павла.
За вказівкою самого автора Книги Діянь (див. Діян. 1:1-3), це його друга книга, написана для Феофіла, який жив в Антиохії. З цього слід зробити висновок, що книга Діянь написана як продовження третього Євангелія і автором її є євангеліст Лука, супутник і співробітник апостола Павла. Між Євангелієм від Луки і Книгою Діянь існує і стилістична схожість. Посилання на Книгу Діянь ми знаходимо в ранніх письменників, як, наприклад, в Ігнатія Богоносця, у Полікарпа Смірнського, в Юстина Філософа. Про приналежність Книги Діянь до творчості Луки ми знаходимо відомості у письменників ІІ століття – Іринія Ліонського, Климента Александрійського, Тертуліана, Орігена, а також у древньому сирійському перекладі Біблії (Пешіто).
Книга Діянь оповідає про події від Вознесіння Христового до прибуття апостола Павла в Рим і охоплює період часу близько 30 років. 1-12 розділи оповідають про діяльність апостола Петра серед юдеїв Палестини; 13-28 розділи – про діяльність апостола Павла серед язичників і поширення вчення Христового вже за межами Палестини. Оповідання книги закінчується вказівкою на те, що апостол Павло прожив у Римі два роки і беззаборонно проповідував там вчення Христове (Діян. 28:30-31). Мученицька смерть апостола, яка сталася в Римі за імператора Нерона близько 67 року по Р.Х., тут не згадується. З переказів відомо, що апостол Павло, виправданий на суді кесаревому, знову повернувся в Єрусалим і здійснив ще одну, четверту, місіонерську подорож. З цього можна зробити висновок, що Книга Діянь закінчена близько 63 або 64 рр. по Р.Х. у Римі. Апостол Павло в посланнях до Колосян і до Филимона згадує про Луку, який знаходиться з ним у Римі. Таким чином, Книга Діянь зображує нам картину, як Церква Христова, затвердившись серед юдеїв у Палестині, згідно з пророцтвами Самого Господа, при наполегливій невірі основної маси юдейського народу перейшла в поганський світ і поступово поширилася Малою Азією і Південною Європою.
У Книзі Діянь ми бачимо виконання пророцтв Спасителя відносно чудес, які апостоли здійснюватимуть Його ім’ям, і про тріумф віри Христової над світом. Ми бачимо, як, незважаючи на людську слабкість, апостоли, які не мали матеріальних коштів і особливих природних даних для поширення євангельського вчення, після зішесття на них Духа Святого стали немов іншими людьми, які безстрашно, з великою мужністю і самовідданістю, незважаючи на всі переслідування, проповідували вчення Христове у всіх кінцях тодішнього греко-римського світу, заснувавши в короткий термін безліч християнських громад. Книга Діянь яскраво свідчить про те, що апостольська проповідь – це справа не людська, але справа Божа. Особливо повчальний опис життя перших християн, які мали одно серце й одну душу (Діян. 4:32), що було повною протилежністю життю всього іншого світу, який потопав в егоїзмі і всіляких гріхах і вадах. Для пастирів Христової Церкви Книга Діянь важлива тим, що дає їм зразок церковного життя і управління Церквою на основі принципу «соборності» (Діян. 15 роз.). У ній в оповіданнях і прямих настановах викладено, яким має бути служитель Церкви (див. Діян. 20:18-35).
Але найважливіше в цій книзі те, що вона, як ніяка інша книга, свідчить про найбільшу істину християнства – Воскресіння Христове. Дійсно, найкращим доказом істини Воскресіння Христового служать чудеса, здійснені ім’ям Христовим, а книга Діянь переважно оповідає про чудеса апостолів.
Соборні послання
Ім’ям “Соборні” називаються сім послань, написаних апостолами: одне – Яковом, два – Петром, три – Іваном Богословом й одне Іудою (не Іскаріотом). Соборними вони названі Церквою ще в ранні часи. “Соборні” – у тому сенсі, що вони звернені не до приватних осіб, а до всіх християнських громад взагалі. Увесь склад Соборних послань названий цим ім’ям вперше в історика Євсевія (початок ІV ст. по Р.Х.).
Від послань апостола Павла Соборні послання відрізняються тим, що носять більш загальні основні настанови у вірі, а в апостола Павла зміст пристосований до обставин тих помісних Церков, до яких він звертається, і має більш спеціальний характер. В апостола Павла виділяється особа самого апостола і обставини його апостольської діяльності, а в Соборних посланнях викладаються загальнообов’язкові для всіх християн правила віри та благочестя і майже немає біографічних відомостей.