Апостол Петро, який раніше називався Симоном, був сином рибалки Іони з Вифсаїди Галилейської (див. Ін. 1:42-45) і братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Апостол Петро був одружений і мав будинок у Капернаумі (див. Мф. 8:14). Покликаний Спасителем за рибним ловом на Галилейському озері (див. Лк. 5:8), він завжди був особливо відданим і рішучим, за що і був удостоєний особливого наближення до Господа разом із синами Зеведеєвими (див. Лк. 9:28). Сильний і палкий духом, він, природно, зайняв впливове місце в числі Христових апостолів. Він перший рішуче сповідував Господа – Христом, тобто Месією (див. Мф. 16:16), і за це удостоївся найменування – Камінь (Петрос). На цьому камені Петрової віри Господь обіцяв створити Свою Церкву, яку не здолають ворота пекельні (див. Мф. 16:18). Своє триразове зречення від Господа (напередодні розп’яття Спасителя) апостол Петро омив гіркими сльозами розкаяння, внаслідок чого після Свого воскресіння Господь знову відновив його в апостольській гідності, триразово, за кількістю зречень, доручивши йому пасти ягнят і овець Своїх (див. Ін. 21:15-17).
Апостол Петро перший сприяв поширенню і затвердженню Церкви Христової після зішесття Духа Святого, виголосивши сильну промову перед народом у день П’ятидесятниці і навернувши 3000 душ до Христа. Через якийсь час, зціливши кульгавого, він другою проповіддю навернув до віри ще 5000 юдеїв (див. Діян. 2-4 роз.). Книга Діянь, з 1 по 12 розділи, розповідає про його апостольську діяльність. Проте після його дивного звільнення Ангелом з темниці, коли Петро вимушений був сховатися від Ірода (див. Діян. 12:1-17), про нього згадується лише раз при розповіді про Апостольський Собор (Діян. 15 роз.). Інші відомості про нього збереглися тільки в переказах. Відомо, що він проповідував Євангеліє на узбережжі Середземного моря, в Антиохії. Апостол Петро проповідував в Малій Азії юдеям і прозелітам (язичникам, наверненим в юдейство), потім – в Єгипті, де висвятив Марка, автора однойменного Євангелія, у першого єпископа Александрійської Церкви. Звідти він перейшов у Грецію (Ахаю) і проповідував у Коринфі (див. 1Кор. 1:12), потім проповідував у Римі, Іспанії, Карфагені і Британії. До кінця життя Петро знову прибув у Рим, де і прийняв мученицьку кончину біля 67 року по Р. Х., – його розіп’яли на хресті вниз головою.
Перше Соборне послання апостола Петра звернене до пришельців, “розсіяним у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії й Вифинії” – провінціях Малої Азії. Під “пришельцями” треба розуміти, головним чином, юдеїв, які увірували, а також язичників, які входили до складу християнських громад. Ці громади були засновані апостолом Павлом. Причиною написання послання було бажання апостола Петра утвердити братів своїх (див. Лк. 22:32) при виникненні негараздів у цих громадах і гоніннях, що спіткали їх з боку ворогів Христових. З’явилися серед християн і внутрішні вороги в особі лжевчителів. Користуючись відсутністю апостола Павла, вони почали спотворювати його вчення про християнську свободу і заохочувати до всякої моральної розбещеності.
Мета цього Петрового послання – підбадьорити, утішити і затвердити у вірі малоазійських християн, на що вказував сам апостол Петро: “Це коротко написав я вам через Силуана, вірного, як гадаю, вашого брата, щоб упевнити вас, утішаючи і засвідчуючи, що це істинна благодать Божа, в якій ви перебуваєте” (1Пет. 5:12).
Місцем першого послання вказується Вавилон (див. 1Пет. 5:13). В історії християнської Церкви відома Церква Вавилонська в Єгипті, де, ймовірно, Петро і написав своє послання (також існує поширене тлумачення, що під Вавилоном мається на увазі Рим). У цей час з ним знаходилися Силуан і Марк, які залишили апостола Павла після його відправлення на суд у Рим. Тому дата першого послання визначається між 62 і 64 роками по Р. Х.
Друге Соборне послання написане до тих же малоазійських християн. У цьому посланні апостол Петро з особою силою застерігає віруючих від розпусних лжевчителів. Ці лжевчення схожі з тими, які викриває апостол Павло в посланнях до Тимофія і Тита, а також апостол Іуда – у своєму Соборному посланні. Лжевчення єретиків погрожували вірі і моральності християн. У той час стала швидко ширитися єресь гностиків, яка ввібрала в себе елементи юдейства, християнства і різних поганських вчень. У житті прибічники цієї єресі відрізнялися аморальністю і чванилися своїми знаннями “таємниць”.
Друге послання написане незадовго до мученицької кончини апостола Петра: “Знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю мою, як і Господь наш Ісус Христос відкрив мені” (2Пет. 1:14). Його написання можна віднести до 65-66 років. Останні роки життя апостол Петро провів у Римі, завдяки чому можна дійти висновку, що друге послання написане в Римі як його передсмертний заповіт.