Дві умови: не більше і не менше

«Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9).

Характерна риса Біблії, слова Божого, полягає в тому, що вона надзвичайно мудрі речі, «рятівні істини» вміщує, буквально втискує в кілька рядків тексту, залишаючи їх у повній мірі зрозумілими для оточення, чого часто не можна сказати про визначення, характеристики, що подаються людьми. У такому ж випадку визначення, характеристика або буває надзвичайно лаконічним і не розкриває в повній мірі суті питання чи предмету, що розглядається, і тому потребує подальшого пояснення, або ж люди нагромаджують стільки слів і понять, для того щоб у повній мірі розкрити свою думку, що часто-густо під час роз’яснення втрачається сама суть розмови… У чому ви б могли невдовзі пересвідчитися, якщо продовжувати цю розмову в тому ж самому руслі. Щоб уникнути цього, краще повернемося до Біблії.

Отже, стосовно стислості і зрозумілості наведеного вище біблійного принципу: у ньому, як можна зауважити, присутні 2 умови:

  1. Сповідувати вустами;
  2. Вірувати серцем у воскресіння Христове (між іншим, важлива умова в середині іншої умови)

Лише в такому випадку людина може претендувати на спасіння. Дві умови: не більше і не менше:

  1. «Люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. Марно ж шанують Мене…» (Мк. 7:6,7), – це стосовно сповідування вустами, проте без віри у воскресіння Христове. Або, якщо більш загально, без віри в Божественність Ісуса Христа.
  2. «Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими» (Мк. 8:38), – а це вже стосовно зовсім «не благого» мовчання.

«Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26), – теж, між іншим, цікаве зауваження: свідчення у вірі має виражатися не тільки словами, але й справами. Проте без слів тут не обійтися аж ніяк, варто лише пригадати Христовий наказ апостолам (а разом з ними і особисто кожному з нас): «Йдіть, навчайте всі народи… навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20), – а тут, зрозуміло, сповідання словами ну ніяк не оминути. Здається зрозуміло, і наостанок невеличкий біблійний приклад. Як мовиться, для закріплення результату.

«Коли ж наближався Він до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке? Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить. Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!»  (Лк. 18:35-38). – Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!, – от вам і сповідання вустами.

– А де ж дія? ­– спитаєте Ви.

«І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18:39), – чим вам не віра, яка підкріплена реальними справами: наполегливість, відстоювання попри тиск своєї думки – один із проявів віри.

Як результат: «Прозри! Віра твоя спасла тебе. І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога» (Лк. 18:42,43).

Висновок-напоумлення для всіх нас: «Хто має вухо, нехай чує» (Одкр. 2:7).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 31 неділя після П’ятидесятниці