Чужі думки

Фарисеї і саддукеї випробовують Ісуса, Джеймс Тіссо

Світ полюбляє звинувачувати вірних у фарисействі, маючи під цим на увазі лицемірство. Частково – це правда, адже серед вірних є немало лицемірів, втім, у світі лицемірства на порядок вище, і на відміну від Церкви, лицемірство у світі сприймається швидше як потрібна «чеснота», ніж як вада. Проте основна причина подібних звинувачень – це намагання людей зовнішніх заспокоїти своє сумління, яке час від часу нагадує про їхнє перебування поза церковними стінами, за принципом: «Ми б з радістю влилися в якусь церковну спільноту, але ж там стільки лицемірів…». Що ж тоді робити таким «святим» серед звичайних грішників, які власне і складають собою Церкву – Тіло Христове? Ясна річ, що нічого.

Проте, якщо мова пішла про фарисеїв, варто зауважити, що не тільки лицемірство було притаманне багатьом з них (але точно не всім). Багато фарисеїв мали ще одну духовну недугу – зарозумілість, яка не дозволяла хворим на неї сприйняти Христа, Його вчення та Його справи, а все через те, що вони не відповідали їхньому релігійному світогляду. Тобто, що є добрим і поганим з релігійної точки зору. Так, наприклад: «І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі. Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів» (Мф. 9:33,34).

Цим людям з кам’яним серцем було байдуже, що тяжкохвора людина зцілилася дивовижним чином, для них головним було те, що це зцілення не відповідало їх релігійним міркам, і через те «зцілення насправді не було дивом, а лише проявом дії демонічних сил». Щось на кшталт того. Погодьтеся, такі міркування куди гірші за лицемірство…

А тепер перенесімося з євангельських часів у наші реалії. Хіба щось кардинально змінилося в цьому плані? Хіба люди стали більш сприятливими до чужих думок, що не збігаються з їх світоглядом? Хіба вони стали менш самовпевненими у власній непомильності і почали більш зважати на чужі думки? Складається враження, що ні: більшість людей так і залишилися самовпевненими малоосвіченими дурисвітами, яких цікавить лише власна персона, лише власне бачення світу, а все, що не відповідає їхньому розумінню, вони негайно відкидають. І це в кращому випадку, а в гіршому – готові силою доводити власну, єдино «правильну» думку.

З подібним досить часто можна зіткнутися в Церкві, де по нинішній день не припиняються різноманітні догматичні суперечки. Проте в Церкви є Біблія, що вказує вірний шлях, і Дух Святий, Який допоможе триматися цього шляху. А що робити світові, який часто-густо відкидає Біблію, а разом з нею і Духа Святого? Біда і годі…

А багато світських людей ще до того ж вважають вірних ледь не «відсталими»… І як тут не пригадати Христове порівняння скалки і колоди в оці (див. Мф. 7:3-5)? Світ такий зайнятий пошуком скалок в очах вірних, що впритул не помічає безлічі колод у власних очах. І навряд чи світ почує це застереження, адже він настільки «уважний» до чужих думок, що визнає лише власну.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 7 неділя після П’ятидесятниці