На острові прокажених

Про духовний стан людства роздумує єпископ Олександр (Мілеант). . .

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8).

Багато людей наївно уявляють, що вони безгрішні і святі, так само як і не розуміють суті Християнства.

Вони вважають, що віра в Ісуса Христа автоматично гарантує людині якщо не безгрішність, то, принаймні, майбутні гріхи їй не будуть зараховуватись. Така думка не лише неправильна, але і дуже шкідлива, тому що позбавляє людину тих потужних засобів, які Господь Ісус Христос дав віруючим для духовного очищення і освячення.

По-перше, духовні хвороби істотним чином відрізняються від фізичних особливо тим, що вони невід’ємні від нашого “Я” – від нашої вільної волі, підсвідомості, навичок, звичок і переваг. Коли Господь Ісус Христос зціляв людей, які страждають на ті чи інші фізичні недуги, то ці зцілення були миттєвими, так що люди повністю і назавжди звільнялися від своєї хвороби і не потребували якоїсь додаткової терапії. На жаль, духовне лікування – відродження пошкодженої гріхом душі – йде більш повільним і тернистим шляхом, в якому сама людина вимушена брати найактивнішу участь. А все через те, що гріх пустив глибоке коріння в нашу природу і як би сплівся з нею.

Якщо шукати приклади християнської святості, то природно звернутися до першохристиянської Церкви. Проте, читаючи новозавітні книги, ми переконуємося, що при всій великій кількості благодатних дарів і окремих прикладів високої святості серед рядових християн зустрічається немало негативних прикладів. Дійсно, минуло лише декілька тижнів після зішесття Святого Духа на апостолів і виникнення першої християнської общини в Єрусалимі, ми бачимо серед віруючих прояви несправедливості при наданні вдовицям допомоги (Діян. 6:1). Апостол Павло докоряє коринфських християн у заздрості, марнославстві, гордості, розбратах і судових тяжбах (1Кор. 3:1-4, 1Кор. 4:8, 1Кор. 6:1-9. Трохи далі закликає їх уникати блудних гріхів: 1 Кор. 6:15-19). Апостоли попереджають християн проти пияцтва і надмірностей на вечерях любові (2Пет. 2:13; 1Кор. 11:17-32). Ап. Павло докоряє християн у куштуванні страв, що були принесені ідолам у жертву, і що спокушало інших християн (1Кор. 8:1-13). Писав він і про підступи лжебратів (2Кор. 11:26). У листах малоазійським церквам, що поміщені на початку книги Одкровення, є докори в байдужості, зарозумілості і гордості (Одкр. 3:14-18). Словом, разом з християнами високого духовного життя були і такі, що опустилися в моральному плані до рівня звичайних язичників.

Наш стан можна уподібнити життю на острові прокажених, де люди перебувають на різних стадіях одужання. Таїнство Хрещення змиває проказу гріха і вливає в людину потужні духовні сили. Але “шрами” гріховності не відразу згладжуються: залишається певна схильність до гріха. Зовнішні спокуси, несприятливе середовище, в якому живе християнин, його гріховні звички і слабкості, його духовна незрілість або “тілесність”, його непостійність і розслаблення – усі це фактори, які загрожують йому можливістю згрішити. Малі грішки і слабкості, якщо з ними не боротися і від них не очищати себе покаянням, з часом можуть скупчитися важким моральним тягарем на совісті християнина і він може зазнати “загибелі корабля у вірі” (1Тим. 1:19).

Сумний факт нашого життя полягає в тому, що малі гріхи неминучі, як пил у повітрі. Як необхідно щодня митися і прибирати свою кімнату, так необхідно постійно каятися у своїх повсякденних гріхах. Хто може вважати себе святішим і досконалішим за апостолів Христових? Проте і вони не вважали себе безгрішним. “Всі ми багато грішимо“, – писав апостол Яків (Як 3:2). “Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним і слова Його немає в нас… Якщо кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, і правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди“, – писав ап. Іоанн (1Ін. 1:8-10). Апостол Павло з болем усвідомлює свою негідність: “Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший” (1Тим 1:15). Зверніть увагу, що він не сказав “колись був”, а “є“, очевидно, тому, що продовжував каятися в тому, що колись переслідував Церкву.

Апостол Іоанн такими словами учить християн стежити за своїм духовним станом: “Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. Він є очищення від гріхів наших, і не тільки від наших, але і від гріхів усього світу.. коли ж ходимо в світлі .. то Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха .. І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, бо Він чистий” (1Ін. 2:1-2, 1:7, 3:3). Так само і ап. Павло пише: “Улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому” (2Кор. 7:1). Ясно, що тут апостоли звертаються із закликом до покаяння не до язичників, а саме до християн, і вживані ними слова “очищає” і “очистимо”, вказують на те, що моральна чистота, як і гріховність, має свою міру. Ось чому сказано в Писанні: “неправедний нехай ще чинить неправду; нечистий нехай ще оскверняється; праведний же нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується” (Одкр. 22:11).

Таким чином, моральна непорочність – це мета й ідеал, а не досягнутий стан. Євангельські притчі про невід, закинений у морі, і про пшеницю та куколі говорять про те, що Церква складається не з одних святих, а з людей різних духовних рівнів, серед яких є і грішники. Апостол Павло так говорить про Церкву: “У великому домі є сосуди не тільки золоті та срібні, а й дерев’яні та глиняні; і одні у почесному, а інші у низькому вживанні” (2Тим. 2:20). Тільки про майбутнє Царство Небесне сказано, що “не ввійде до нього ніщо нечисте, і ніхто, підданий мерзоті і неправді, а тільки ті, які написані у Агнця в книзі життя” (Одкр. 21:27).

<< Корисні повчання про спасіння

На острові прокажених (закінчення) > >

Автор: єпископ Олександр (Мілеант)