Про те, що свідчити про Себе Бог доручає не тільки людям, але й всьому оточуючому світу, роздумує Михайло Лукін . . .

«А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! І деякі фарисеї з народу сказали Йому: Учителю, заборони ученикам Твоїм. Але Він сказав їм у відповідь: Я вам кажу, що коли вони замовкнуть, то каміння заголосить» (Лк. 19:37-40).

Комусь може здатися, що Спаситель перебільшив, сказавши що про Нього може свідчити каміння, проте в СРСР при тотальному гонінні на Церкву і Слово Боже, про Бога почало буквально голосити каміння – безліч людей свідомо прийшло до віри в існування Бога споглядаючи ікони, живопис присвячений сюжетам з Біблії, а також милуючись церковною архітектурою. Чуйне серце і допитливий розум не могли не прийняти цілком очевидного факту, що у всесвіті дійсно є Хтось, кому люди присвячували ці витвори мистецтва. Так в атеїстичному СРСР склалася парадоксальна ситуація, хоча безліч церковних будівель не використовувалися за прямим призначенням, тобто в них не звершувалися богослужіння, не проголошувалося Слово Боже, проте сам факт їх існування свідчив, нагадував оточуючим людям про потойбічний світ, про те, що людське буття не обмежене рамками видимого світу. От так «благовістило» каміння.

Проте про Бога свідчило не тільки каміння, але, як нам розповідає Біблія, і тварини: «Ослиця, побачивши ангела Господнього, лягла під Валаамом. І запалав гнів Валаама, і став він бити ослицю палицею. І відкрив Господь уста ослиці, і вона сказала Валааму: що я тобі зробила, що ти б’єш мене?…» (Чис. 22:27,28). Звісно, дехто може заявити, що це лише вигадка, художній образ – віслюки не здатні говорити. Згідно науки – не здатні, втім, як і каміння не здатне голосити. Проте за певних обставин каміння не гірше промовляло за валаамову ослицю. Хоча, слід зазначити, Господь вдається до таких «свідків» у крайніх випадках, зазвичай Він заявляє про Себе через інших людей.

Проте стосовно людей теж буває не все однозначно, адже часто Господь вкладає істину про Себе у вуста людей, про яких оточення є не вельми великої думки. Так, наприклад, першій людині, якій Господь Ісус Христос відкрився в тому, що Він є довгоочікуваним Месією, була не просто жінка, що в тому середовищі було нонсенсом, але ще й самарянка з доволі сумнівною репутацією. Чому Господь вдається до «послуг» саме таких людей? У цьому може бути кілька причин.

Передусім, як Він сам пояснює: «Жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє» (Лк. 10:2). Тобто, банальний брак «кадрів»: у всі часи не було багато охочих ширити світу Благу Звістку, тому Господь залучав усіх, хто був згоден на це. З цього виходить наступне твердження, про яке писав апостол Павло: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще» (1Кор. 1:26-28), – самі послідовники Божі зазвичай у світі є малозначущими людьми, але саме вони проголошують Благу звістку. Ну, і, нарешті, у цьому полягає Божий промисел, який незбагненний для нашого розуму: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс.55:8,9).

Але хіба завжди Господь звістку про Себе доручав маловідомим і маловпливовим людям? Звісно, що ні, навіть навпаки, часто маловідомі і маловпливові люди ставали добре відомими і не менш впливовими завдяки поширенню Благої звістки. Візьмемо, для прикладу, Божих апостолів: мало кому відомі галилейські рибалки, митник і ще кілька осіб, чий рід занять залишився невідомим, стали знаними на весь світ – навіть майже через два тисячоліття після їхньої смерті безліч людей пам’ятає про них. Те саме можна сказати про Предтечу Господнього, Іоанна Хрестителя. Пустинний аскет, своїм служінням Богові, своєю безкомпромісністю у відстоюванні Божої правди настільки запам’ятався людям, що його згадують і досі: «Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13:7).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)