Втеча від Бога

Явлення Христа апостолам, Андрій Миронов

Про “невірство” Фоми і про причини справжньої людської невіри, роздумує Михайло Лукін . . .

Часом Господь буває жорстким, а той, хто відчув на власному досвіді Його праведний гнів, навіть вважає Бога жорстоким. І найцікавіше те, що гнів Божий зазвичай виникає не в той момент, коли людина в черговий раз коїть якийсь мерзенний злочин, а коли вона нехтує часом даним Богом для покаяння. «Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9), – саме це мав на увазі апостол Петро, проте багато людей не звертають на це особливої уваги, зосереджуючи її на наступних рядках, які передрікають скоре настання так званого «кінця світу», тобто Другий прихід Господній у цей світ: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, і тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля і всі діла на ній згорять» (в. 10).

І за цими жахливими картинами руйнації всього існуючого, що постають у нашій уяві, ми забуваємо чи ігноруємо той факт, що ми смертні, і так чи інакше, рано чи пізно, у кожного з нас відбудеться зустріч з Богом: «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). І якщо за земного життя ми, цілком можливо, не дочекаємося Другого пришестя Христового, то зустріч зі Спасителем у кожного з нас все одно неодмінно станеться. Хочемо ми цього чи ні, віримо ми в це, чи ж знову ж таки ні. І краще для кожного з нас, для нашого посмертного буття, щоб ця зустріч відбулася тут, ще за земного життя. І цього, між іншим, воліє сам Спаситель: «Це добре і угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:3,4). А багато людей цього не хочуть, вважаючи за краще взагалі не згадувати про це.

Але що робити, якщо в житті людини стається якесь диво, тобто випадок, який не можна пояснити якимсь раціональним чином? Як не дивно багатьом вірним, проте часто чуда не тільки не наближають людей до Бога, а навпаки, віддаляють їх. У чому ж причина такого ставлення? – У страху. І в страху не перед невідомим, а як раз перед відомим, адже люди на власному прикладі переконуються, що Бог все таки є. А якщо Бог є, то є посмертний суд, про який зайвий раз не хочеться згадувати… краще, принаймні на думку багатьох, взагалі забути про явне диво. Бог поважає свободу вибору людини (але не обов’язково сам вибір), тому не дуже часто «турбує» їх явними чудами: хай живуть звичним життям, якщо воліють жити без Бога. А от тим, «які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12).

Одним з таких Божих дітей був апостол Фома, який увійшов в історію під прізвиськом Невіруючий. Але дивною була його «невіра», коли він свого час пішов за маловідомим Вчителем, точніше був обраний Ним самим (див. Мк. 3:13), готовий був віддати за Нього життя (див. Ін. 11:16), і в підсумку поклав своє життя за проповідь Благої Звістки про улюбленого Вчителя. Дивно чути про «невірство» Фоми від людей, які самі тікають від Бога; від людей, які шукають чудес, а потім намагаються спростувати їх за допомогою раціоналізму; від людей, які не можуть розібратися в глибинних причинах, що спонукали Фому свого часу заявити: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25). А це, між іншим, була любов: Фома боявся повірити, що новина про те, що його улюблений Вчитель дійсно не помер, що Він воскрес, виявиться лише вигадкою.

Цього не збагнути людям, які не люблять Бога, їм куди простіше жити як жилося, їм куди простіше жити не каючись у гріхах, їм куди простіше звинувачувати Бога в жорстокості, ніж повторити вслід за Фомою: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28) і поклонитися Господові.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про Фому