Чудочку уважніше

Христос зціляє сліпих і німих, Джеймс Тіссо

Про чудеса Христові, про які ми дізнаємося з Євангелій і який вплив вони чинять на людей, роздумує публіцист Олександр Ткаченко . . .

Як це не дивно прозвучить, але віра в диво зовсім не обов’язково пов’язана з вірою в Бога. У мого близького друга кілька років тому діагностували важку форму раку. Він пройшов курс хіміотерапії, здав аналізи і, як усі хворі, дуже сподівався на покращення. Лікар подивився результати його аналізів, знімки і сказав: «Готуйтеся до операції».

Тут слід трохи пояснити, що стояло за цією короткою фразою. Після операції мій друг повинен був стати інвалідом. І подальше його життя перетворювалося на суцільну низку курсів хіміотерапії і нових операцій, яке неминуче мало закінчитися смертю. Ось до чого призвав його готуватися лікар, давши декілька вільних днів до госпіталізації.

Друг був пригнічений і розгублений. Як взагалі можна приготуватися до такого? Про зцілення він навіть не думав. Йому хотілося лише зміцнитися духом перед тяжкими випробуваннями, знайти душевні сили, щоб кінцево не зневіритися.

І тут він згадав, як знайомий священик кілька разів кликав його прийти на соборування. Це церковне таїнство, засноване на словах Біблії: «Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому» (Як. 5:14-15). І він пішов.

Таїнство Соборування справило на нього дуже сильне враження. Сім євангельських фрагментів, які читаються під час його звершення, виявилися тим самим засобом зміцнення душі, якого так бракувало моєму другові. Кожне слово в них звучало так, ніби звернене було саме до нього, переляканого, нещасного, смертельно хворого.

Через день після цього він повторно здав усі аналізи перед госпіталізацією і прийшов з результатами до лікаря. Той, побачивши їх, чомусь напружився, довго вивчав принесені папери. Потім подивився на мого друга і запитав:

– Що ви робили в ці декілька днів? Які препарати приймали? Що взагалі відбувалося з вами?

Друг, нічого не розуміючи, чесно відповів, що жодних нових ліків не приймав, тільки був у Церкві на соборуванні.

– А, зрозуміло… – сказав лікар вже зовсім іншим тоном. – Що ж, напевно, саме це і було вам треба зараз.

– А в чому справа?

– Річ у тім, що всі аналізи у вас чисті, як в абсолютно здорової людини.

Цей лікар не був церковною людиною. Але, зрозумівши, що в Церкві з моїм другом сталося диво, він тут же заспокоївся і прийняв це як щось саме собою зрозуміле. Гадаю, якби мій друг сказав, що приймав якісь супердефіцитні пігулки або використовував інші медичні засоби, лікар надовго залишився б у замішанні. А тут – просте і по-своєму цілком логічне пояснення: Церква, таїнство, диво. Усе це перебуває за межами його медичного досвіду і знань, тому і особливо думати про причини події немає жодної потреби. Аналізи чисті, операція більше не потрібна, пацієнта можна виписувати.

І будь ти при цьому хоч тричі атеїст, а факт залишається фактом: два комплекти результатів обстеження одного і того ж хворого, симптоми, які ти ж у нього і виявив, твоє рішення робити йому операцію і раптом повне зникнення будь-яких слідів патології – усе це можна пояснити лише трьома причинами. Або – дуже хитромудра медична помилка, або – відстрочений ефект хіміотерапії, або – диво. Мабуть, версія про диво здалася лікареві найбільш правдоподібною, оскільки вона не суперечила його науковим уявленням про хворобу і лікування. А друг мій, до слова кажучи, є здоровим досі. Хвороба відтоді жодного разу не проявляла себе за усі ці роки.

Чому Христос приховував деякі з чудес?

Віра, не підкріплена дивом, також можлива. Багато з євангельських чудес Ісус творить не напоказ, мало не таємно, приховуючи Свою Божественну силу. Вода на весіллі в Кані Галилейській перевтілюється Ним у вино так непомітно, що навіть розпорядник бенкету виявився не в курсі дивовижної зміни, що сталася. Плакальники над тілом померлої дочки Іаїра чують від Нього: «Відійдіть, бо не вмерла дівчина, а спить» (Мф. 9:24). Сліпонароджений не зціляється Ним тут же, але набуває зору лише після походу на Силоамську купальню і обмивання.

А найголовніше і найдивовижніше диво – Воскресіння Христове – відбувається взагалі без жодного свідка. Хоча, здавалося б, хіба не міг Володар неба і землі зробити так, щоб тисячі людей побачили, як з гучним стуком падає кам’яна плита, що зачиняє вхід у похоронну печеру, і звідти в сліпучому сяйві нествореного світла виходить воскреслий Месія? Хіба не переконало б таке диво усіх без виключення?

На жаль, знаючи текст Євангелія, можна з упевненістю сказати: ні, не переконало б. Там, де Ісус творить дива явно, вони зовсім не стають для людей, які бачили їх, залізним аргументом на користь Його божественності. Зцілення невиліковних хвороб, зроблені Ісусом у день спокою, стають для ревнителів закону Мойсеєвого лише ще одним приводом засудити Його як порушника закону суботи. Вигнання легіону бісів з нещасного біснуватого в країні Гадаринській призвело лише до того, що усе місто вийшло назустріч Ісусові; «і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю» (Мф. 8:34). Нарешті, воскресіння чотириденного Лазаря відбулося якраз у присутності багатьох свідків.

Коли оживає людина, яка щойно померла, можна спробувати пояснити це тим, що смерть ще не настала. Але воскресіння того, хто чотири дні провів у могилі, з якої вже доносився запах розкладання його тіла… Тут будь-які пояснення, окрім дива, стають просто неможливими. Свідки цього дива рознесли про нього звістку по сусідніх містах і селищах.

Натовпи людей з різних місць стали приходити до Ісуса, щоб на власні очі побачити поряд з Ним людину, яка воскресла з мертвих. Саме це неспростовне диво стало причиною урочистої зустрічі Ісуса під час Його входу в Єрусалим. Люди розстилали перед Ним на землі свій одяг, кричали «Осанна», що означало – «спаси нас», розмахували пальмовими гілками. Це був справжній тріумф – вхід у місто Царя, Який переміг саму смерть.

Але як же відреагували на цю перемогу юдейські релігійні лідери?

Їх рішення було страшним: убити і Ісуса, і Лазаря, щоб навіть пам’ять про диво воскресіння виявилася винищеною в народі. Вони знали, що роблять. Через п’ять днів ті самі люди, які урочисто зустрічали Месію, кричатимуть «Розіпни Його!». А потім, коли їх побажання виявиться виконаним, стануть вимагати від вже розіпнутого, Ісуса, Який страждає на хресті, нового дива: «Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! Спаси Себе Самого і зійди з хреста. Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо» (Мк. 15:29-32).

Чому не кожен отримує від Бога знаки?

Чи можлива віра в Бога, якщо в душі немає віри в євангельські чуда? На мій погляд, тут дуже важливо зрозуміти одну річ. Диво – не об’єктивне явище, очевидне для кожного, хто став його учасником або свідком. Є найважливіший критерій, за яким диво відрізняється від дивної події, що погано піддається звичайним поясненням. З християнського  погляду різниця тут ось у чому: диво – це одкровення Бога про Себе, певне свідоцтво про буття Боже, покликане помножити в людині віру. Але таке одкровення завжди припускає в людині зустрічну готовність прийняти це свідоцтво і в його світлі переосмислити, змінити своє власне життя.

Якщо цієї готовності не буде, тоді і жодного дива для людини не станеться, хоча вона спостерігатиме абсолютно ті ж самі факти, що і свідки дива. Найяскравішим свідоцтвом цьому була різна реакція людей на голос, що відповів Ісусові з неба: «Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю. Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому. Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу» (Ін. 12:28-30).

Інакше кажучи, диво в незвичайній події здатен побачити лише той, хто шукає і чекає Бога, жадає Його набути.

Це жадання Бога – невід’ємна властивість нашої природи, вірніше, тій її частині, яку в християнській традиції прийнято називати духом людським.

Втративши в гріхопадінні зв’язок з Богом, дух зберіг своє прагнення до Нього, не знаходячи вдоволення ні в чому іншому. Віра в Бога народжується якраз у момент зустрічі спрямованого увись людського духу з дією Бога у відповідь, Бога, Який відкрив Себе спраглій людині, яка страждає без Бога. А віра в євангельські чудеса стає вже природним наслідком цього одкровення, коли за усією величчю, красою і складністю навколишнього світу людський розум раптом починає прозрівати незмірно більшу велич і красу Того, хто цей світ створив.

На жаль, віру в Бога можна не лише набути, але і втратити. Причини в цього сумного факту можуть бути різними, проте не про них зараз мова. Віру в Бога можна втратити, і, коли це відбувається, євангельські чудеса теж зникають, перетворюючись для людини в легенди, міфи чи благочестиві алегорії.

Проте в неї все одно залишається невигубна природна спрямованість духу до Бога. І там, де людина її усвідомлює, вона може стати іскоркою вже майже згаслого багаття, з якої знову можна роздути цілюще полум’я віри. А вже чим вона підтримуватиме в душі горіння цього вогника, найкраще знає сама людина. Молитви, відвідування церковних служб, спілкування з віруючими людьми, читання духовної літератури, милостиня, справи милосердя і служіння ближнім – усе це пожива для духу. Треба лише прислухатися до себе і зрозуміти, які саме види цієї їжі дух зараз здатен прийняти якнайкраще.

Повернути віру своїми силами людина не може, це знає кожен, хто переживав подібний стан. Проте в його силах піклуватися про свій дух, не втрачати надії, і чекати, коли Бог знову відкриє Себе.

Віра в євангельські чудеса гасне в людській душі після втрати віри в Бога, здатного створити ці чудеса. Але якщо людина відчуває біль від такої втрати, якщо вона сумує за Богом і хоче повернути втрачене, значить, духовно вона все ще жива і здатна до відродження. А про те, як Бог ставиться до таких людей, найкраще сказано в євангельській притчі: «Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала? І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали. Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих» (Мф. 18:12-14).

Воскресіння чотириденного Лазаря було дивним дивом для усіх, хто став його свідком. Та все ж куди більшим дивом стане для людини воскресіння віри у власному серці, коли до нього знову доторкнеться Той, Хто «тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги» (Мф. 12:20).

Автор: Олександр Ткаченко