Субота і зцілення (Мк. 3:1-6)
Знову євангеліст розповідає про зіткнення, що сталося між Господом і фарисеями, і знову це зіткнення сталося з питання про суботу.
У питанні про суботу книжники і фарисеї були особливо непоступливі і ревниві, бо вони тут спиралися не просто на древній звичай або передання старців, але на певне веління Боже. Четверта заповідь Синайського законодавства свідчила: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй [у них] усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні [віл твій, ні осел твій, ні всяка] худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його» (Вих. 20:8-11).
А тридцять перший розділ книги Вихід каже ще рішучіше: «І сказав Господь Мойсеєві, говорячи: скажи синам Ізраїлевим так: суботи Мої дотримуйте, бо це – знамення між Мною і вами в роди ваші, щоб ви знали, що Я Господь, Який освячує вас; і додержуйте суботу, тому що вона свята для вас: хто осквернить її, той нехай буде відданий на смерть; хто стане в цей день робити справи, душа та повинна бути знищеною із середовища народу свого; шість днів нехай роблять справи, а в сьомий – субота спокою, посвячена Господу: усякий, хто робить справи в день суботній, нехай буде відданий на смерть» (Вих. 31:12-15).
На підставі цих прямих і рішучих вимог закону Мойсеєвого єврею була заборонена в суботу всяка справа: не можна було ні розвести вогню, ні зварити їжі; навіть пересування обмежене було 2400 кроками. Постанови ці підтримувалися з невблаганною суворістю, і вимога книги Вихід про страту за осквернення суботи виконувалася буквально.
У книзі Числа ми читаємо такий епізод.
«Коли сини Ізраїлеві були в пустелі, знайшли чоловіка, який збирав дрова в день суботи; і привели його ті, які знайшли його, що збирав дрова [в день суботи] до Мойсея та Аарона і до всієї громади [синів Ізраїлевих]; і посадили його під варту, тому що не було ще визначено, що слід з ним зробити. І сказав Господь Мойсеєві: повинен умерти чоловік цей; нехай поб’є його камінням уся громада поза станом. І вивела його вся громада геть зі стану, і побили його камінням, і він помер» (Чис.15:32-36).
Ще більше вражаючий випадок розповідається в першій книзі Маккавеїв. Під час повстання Маттафії загін повстанців-юдеїв, ревнителів батьківського закону, сховався в горах, де в суботу і був наздогнаний військами царя Антіоха. Коли ті почали битву, юдеї виявилися абсолютно беззахисними, бо в суботу не хотіли битися, і «вони не відповідали їм, ні навіть каменя не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. Нападали на них по суботах, і померло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ» (1Мак. 2:36-38).
Так ревниво оберігався серед євреїв спокій суботнього дня! Втім, вимоги життя мало-помалу брали своє, і щоб не виявитися в безвихідному становищі, подібно до маккавейського загону, довелося допустити багато казуїстичних відступів і обходів суботнього закону, але зовні він виконувався дуже строго. Лікарська практика також була заборонена в суботу, і, підводячи під поняття лікування дивовижні зцілення хворих Господом Ісусом Христом, фарисеї і цю діяльність вважали недозволеною.
Коли одного разу Господь зцілив у синагозі хвору скорчену жінку, «начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13:14). Жалюгідний буквоїд, він не розумів тієї простої і очевидної істини, якщо Богу неугодні були зцілення в суботу, то Він і не допустив би силі Своїй здійснюватися в них, бо вони були здійснені саме силою Божою.
Знаючи ставлення Господа до питання про суботу, фарисеї, розповідає євангеліст Марко, «стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його» (Мк. 3:2). А в синагозі, куди прийшов Господь, знаходився в цей час чоловік, що мав суху руку. Пройти повз нього байдуже, не допомігши йому, Господь не хотів, але Він бачив озлоблені, підступні погляди фарисеїв і вирішив дати їм урок.
«Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині. А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити – душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали» (Мк. 3:3-4).
Що могли вони відповісти? Просте, ясне, мудре питання Господа відразу викривало усю безглуздість їх позиції. Насправді: що сказати? Сказати, що добро робити в суботу можна, це означало визнати допустимими і зцілення, а це робило корінний зсув в їх поглядах і вченні про суботу. Більше того: це означало визнати перед усім народом несправедливість злісних нашіптувань і нападок на Ісуса і помилковість власного розсуду. Професійна зарозумілість і гордість книжників допустити цього не могли. З іншого боку, сказати, що в суботу можна робити зло і залишити людину гинути без допомоги, було до такої міри безглуздо і так не в’язалося зі значенням суботи як дня, присвяченого Богу, що навіть їх приспана совість і перекручений у своєму фанатизмі розум розуміли це.
Крім того, простий народ серцем відчув би усю фальш і обурливу жорстокість такої відповіді, а похитнути свій авторитет серед народу – це для фарисея було найгірше.
«…Вони ж мовчали. І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга» (Мк. 3:4-5).
Господь прикладом довів, що в суботу робити добро можна.
У цьому епізоді ясніше, ніж десь фарисеї виявили своє ставлення до релігійних встановлень. За їх поняттями, дійсно, людина була для суботи, а не субота для людини. Нехай людина гине, нехай вона втратить, можливо, єдину для неї можливість отримати зцілення від Великого Пророка, але закон про суботній спокій має бути дотриманий. Таке їх переконання.
Але Господь, як завжди, вірний Собі. У Нього і тут на першому плані питання про людину, і якщо для її порятунку потрібно порушити закон про суботу в його буквальному розумінні, Він не коливається це зробити.
Описане зіткнення Господа з фарисеями ставить перед нами дуже важливе питання: як насправді, за християнським вченням, слід проводити свята і ставитися до них? Чому в цьому випадку учить приклад Христовий?
Що Господь свята не заперечував, видно з того, що щороку для святкування Пасхи Він ходив в Єрусалим, як цього вимагав сталий звичай. І навіть перед самою Своєю смертю, вже передчуваючи її близькість, Він відсвяткував з учнями Своїми Пасху за прийнятим єврейським ритуалом. Не заперечував Він, звичайно, і Суботи як особливого дня, присвяченого Богові, бо дотримання Суботи вимагала пряма заповідь Божа, а заповіді ці Він виконував строго, кажучи про них так: «Доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все» (Мф. 5:18). Якщо Старий Завіт взагалі Він вважав потрібним для людини, як це ми бачили раніше, то наріжний камінь цього завіту, законодавство Синайське, Він вважав безумовно необхідною основою життя, незмінної до останньої йоти як закон волі Божої.
У християнстві субота вже за часів апостолів була замінена недільним днем. У книзі Діянь (Діян. 20:7) ми читаємо, що християни для звершення таїнства причастя збиралися в перший день тижня, тобто в день, що йде безпосередньо за суботою, бо суботою закінчувався єврейський тиждень. Іншими словами, це було богослужіння недільного дня. Особливе значення цього дня відмічає також апостол Павло, кажучи про збір милостині (1Кор. 16:2). Лаодикійський Собор християнської Церкви вже чітко замінює святкування суботи недільним днем. Причина цієї заміни цілком зрозуміла: у перший день тижня воскрес Господь наш Ісус Христос, і спогад цієї події, найважливішої в християнстві, надає і самому дню, з якими воно пов’язане, особливе значення. Тому вимога четвертої заповіді про святкування сьомого дня тижня в християнстві відноситься до недільного дня.
<< Господні відповіді фарисеям