Помноження хлібів (Мк. 6:30-56)
Довго не зупинятимемося на доказах можливості дива помноження хлібів. Невіруючі скептики все одно не приймуть жодних доказів, а для вірних достатньо міркувань про те, що такі чудеса здійснюються щоліта, коли в полях кожне зернятко перетворюється на стиглий наливний колос, що містить іноді до сотні і більше зерен. Хіба це не те саме диво помноження хлібів? І від тієї обставини, що збільшення тут відбувається регулярно, – щорічно, у певні періоди, з відомою поступовістю, воно анітрохи не перестає бути дивом. Бо хто зрозуміє і пояснить дію тих сил, які здійснюють цей процес? Наука може лише описати як це відбувається, але відповісти на питання «чому? як саме?» вона безсила. Якщо ми не дивуємося з подібних чудес, розсіяних усюди в Божому світі, то тільки тому, що занадто до них звикли. Якщо ж сила Божої всемогутності творить такі дива постійно, то що дивного в тому, що Господь зробив те ж Своїм благословенням і молитвою, втім, в іншій обстановці і за інших умов, але тією ж всемогутньою силою, властивою Йому як Богові?
Інше питання цікавить нас: як сталося це диво? За яких умов? І окрім Божественної сили Господа, яка тут частка Його учнів? Як взагалі здійснюються великі справи в християнстві і як може проявитися в них участь людини? Великі справи!.. Хто про них не мріяв? Чи пам’ятаєте ви золоті марення своєї молодості? Як хотілося переробити весь світ, щоб у ньому не було більше злості і бруду, людських вад, але панувала лише любов і правда, яскрава, як сонце! Як рвалася душа здійснити щось велике, незабутнє, від чого світлішим і щасливішим стало б життя! Іноді здавалося це таким легким і можливим!
Але роки минали. Ви вступили в справжнє життя, і сувора дійсність зустріла вас. Її холодне дихання відразу переконувало, що райдужні мрії не так легко привести у виконання. Ваші пориви скрізь зустрічали глуху стіну байдужості, кепкування, недовіри. Ви відчували, що ця стіна сильніша за вас… І меркнула світла мрія, блякнули і обсипалися пелюстки рожевої надії. Холодний розум з уїдливим і жорстоким кепкуванням шепотів: «Не можеш! Не тобі переробити життя! Не за твоїми силами це завдання! Кинь смішні дитячі мрії! Немало дурнів вже розбило собі лоб об цю стіну!» І ви відступали. Спочатку молоде, недосвідчене серце намагалося бунтувати, потім змирялося і мало-помалу звикалося з життєвими прикростями. І усе залишалося як і було.
І тепер часто, коли постають перед нами великі житейські завдання, ми за звичкою опускаємо руки і безнадійно зітхаємо: «Що можу я?. Я один?..». Один – так!.. Але ви забуваєте, що з вами Христос. «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює», – каже апостол Павло (Флп. 4:13). Треба лише знати, за яких умов дається Його Божественна допомога і вміти нею користуватися. Звісно, перша обов’язкова умова кожної дійсно великої справи полягає в тому, щоб вона мала християнську мету і творилася на християнських принципах. Всяка діяльність, якою б ефектною і грандіозною вона не була і яким би видимим успіхом вона не супроводжувалася, не може бути названа великою, якщо вона переслідує цілі марнославства, славолюбства або вигоду окремої особи.
Жодна людина, хоч би вона і була названою «великою» підлесниками від історії, що схиляються перед блиском її кар’єри, насправді не заслуговує цієї назви, якщо з обставин і людей, що її оточують, вона прагнула звести лише п’єдестал для власної персони. Господь Ісус Христос творить велике диво насичення п’яти тисяч п’ятьма хлібами не для того, щоб увінчати Себе в очах натовпу лаврами чудотворця, а тому, що Йому стало шкода голодних людей. Ця ж жалість примушує Його і учити їх багато, забуваючи про власну втому. «Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря» (Мк. 6:34).
Співчуття і любов – от християнські мотиви всякої істинно великої справи. Велич кожної особистості і кожної справи вимірюється тим, наскільки сильно і повно пройняті вони цими мотивами. Від цього ж залежить значною мірою і довговічність великої справи. Та справа, мета якої задовольнити дрібну самолюбність свого автора, ніколи не буває міцною і, незважаючи іноді на запаморочливі успіхи, скоро розсипається. Але навіть і в тому випадку, якщо людина керується у своїй діяльності явно альтруїстичними мотивами, тобто турботою про ближніх, але якщо вона не бере для себе за основу Господа і Його вчення, то зазвичай її діяльність не створює істинного щастя для людей, спричиняє за собою безліч розчарувань і ніколи не витримає того страшного випробування, яке чекає кожну людину і її справи на майбутньому Суді Божому. «Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос» (1Кор. 3:11).
Великі християнські цілі вимагають для свого здійснення і християнських засобів. Християнство не знає принципу «мета виправдовує засоби». Чесні цілі досягаються лише чесними засобами, і якщо для здійснення високих цілей і великих планів людина допускає обман, брехню, насильство, то можна напевно сказати, що нічого великого або просто доброго з її діяльності не вийде. Чи вона зганьбить свою справу в очах людей, коли відкриється її обман і справа зруйнується, якою б доброю вона не була за задумом, або ж її брехня породить лише нову брехню, що не містить у собі нічого високого, і насильство викличе лише насильство у відповідь. Марно деякі наївні християнські діячі гадають, що для досягнення вищих духовних цілей можна удатися іноді до лукавого прийому, хитрості, «безневинного обману», як його називають. У Божій справі це абсолютно неприпустимо. Божі Заповіді обов’язкові завжди і за всяких умов, і якщо Господь ставить перед вами якесь завдання з поширення Царства Божого, то це означає, що для виконання цього завдання є і засоби, що узгоджуються з Його заповідями, бо вимагати від людини діяльності, що суперечить ним, Він не може.
У Господній діяльності немає ні тіні обману або віроломства або лукавого загравання з людьми з метою привернути їх до Себе. Не бачимо цього і в здійсненому Ним диві. Усе робиться прямо, просто, відкрито. «Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо (тобто звершивши внутрішню молитву), благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали». (Мк. 6:41). Молитва і покликання благословення Божого – от джерело сили і головні засоби для виконання великої справи в християнському дусі.
Отже, якщо самолюбні мрії туманять вам голову, якщо ви хочете бути блискучим героєм на підмостках історії, у п’янкій атмосфері преклоніння натовпу, то ніколи нічого дійсно величного ви не зробите. Викиньте це з голови. Якщо навіть ви і досягнете тимчасового успіху, то все ж усвідомлення дріб’язковості ваших цілей поступово розумітиметься все краще, і радість успіху скоро померкне перед гіркотою думки, що свої сили і таланти ви розтратили на дурниці. Тільки здалека здається, що за хмарами успіху і слави криється неодмінно щось дійсно велике. Підійшовши ближче і перевіривши, ви майже завжди знайдете, що це не більш як оптичний обман. Безнадійні також і заздалегідь приречені на більш-менш швидкий провал усі спроби створити щось велике і довговічне, порвавши всякі зв’язки з Господом Ісусом Христом і Його Євангелієм. Бо поширення Царства Божого здійснюється безпосередньо силою Бога Слова за законами, викладеними в Євангелії, і тому перед вами завжди стоїть альтернатива: або взяти участь у цьому поширенні під керівництвом Господа і при світлі Його вчення, і тоді ви вносите частку своєї праці у вічне майбутнє, або діяти самовільно, врозріз з цим Божим планом майбутнього влаштування всесвіту, і тоді ваші труди будуть неминуче стерті в пил цим непереборним процесом творення Божого Царства.
Отже, тільки та справа може бути великою і довговічною, яку рухає вперед поширення Царства Божого. У цьому сенсі воно завжди має дві сторони: суб’єктивну і об’єктивну, або, простіше кажучи, – роботу над собою і над суспільними відносинами. Якщо кожен християнин має являти із себе цеглинку в майбутній будівлі Царства Божого, то його перший обов’язок – цю цеглину гарненько обпалити, зробити з неї можливо кращий матеріал для будови, іншими словами – виховати себе і удосконалити в дусі Євангелія.
Друга частина роботи полягатиме в тому, щоб цей євангельський дух внести в практичне життя суспільства. Обидва завдання, треба зізнатися, незмірно важкі. Ось чому перед ними багато хто безнадійно опускає руки, і навіть у серцях глибоко віруючих народжуються хвилини легкодухості, сумніву і слабкості. Зважаючи на це, нам важливо з’ясувати психологічне ставлення учнів і апостолів Господніх до того великого дива, яке здійснилося на їх очах і за їх посередництва, бо в їх душі ми можемо знайти відповідь на питання про ті умови, які потрібні від людини для того, щоб велика справа могла здійснитися, і це здійснення великих завдань для неї полегшують. Звісно, диво твориться Божественною силою Самого Господа, але Йому благоугодно було призвати до участі в ній і учнів. «Ви дайте їм їсти», – каже Він. Потім повеліває учням розсадити усіх на зеленій траві і учням же дає благословлений хліб, щоб вони роздали народу.
Таким чином, Господь у цьому диві робить апостолів як би Своїми асистентами і їх руками чудесно насичує народ. Зроблено було це з метою, щоб вони досвідчено починали усвідомлювати себе посередниками благодатної сили, діючої через них, і згодом, вийшовши на велику справу євангельської проповіді, у цьому усвідомленні могли знаходити підтримку і зміцнення для себе в труднощах апостольства і упевненість у досягненні поставлених завдань.