Відбудова Єрусалимського храму (Мк. 13:1-13)
Єрусалимський храм, який відвідував Ісус Христос, вважався свого часу дивом архітектурного мистецтва, так що рабини юдейського народу навіть склали приказку, що хто не бачив цього храму, той не знає, що таке краса. Це був вже третій храм в Єрусалимі. Перший, прекрасний Соломонів храм, був зруйнований халдеями, коли юдеї були відведені в полон у Вавилон. Другий, побудований купкою бідних юдеїв, що повернулися з полону під проводом Зоровавеля, був розібраний Іродом, так званим Великим, і на його місці споруджений новий, під склепінням цього Іродового храму молився і учив народ Спаситель.
Навіть у найбільш похмурому житті бувають просвіти, і таким просвітом у безчинному Іродовому житті була спроба увінчати славу свого царювання грандіозним задумом – перебудовою Єрусалимського храму. Різні спонукання схиляли його до цього. З одного боку, підбурюваний своїм непомірним честолюбством і славолюбством, він прагнув надати своїй резиденції незвичайну пишноту і блиск спорудженням численних прекрасних будівель. Побудувавши для себе прекрасний біломармуровий палац грецької доричної архітектури і декілька величавих фортець, він побажав завершити архітектурний блиск свого царювання побудовою найпрекраснішої у світі будівлі, тим більше, що старий храм Зоровавеля за своїм розміром був значно меншим за храм Соломонів, був вже занадто убогий і жалюгідний для столиці і виглядав надто нікчемно поряд з пишними, красивими будівлями, якими блищала стара хасмонейська резиденція часів Іродового царювання.
З іншого боку, до цього домішувалися і суто політичні міркування, оскільки цей жорстокий, розпусний східний деспот гадав, що такою увагою до народної святині йому вдасться ослабити ненависть до нього з боку підданих, яких він так багато кривдив, ображаючи їх релігійне почуття, знищивши синедріон і осквернивши святе місто язичницькими іграми і театрами.
Для спорудження храму передусім були зроблені усі необхідні приготування. Оскільки участь у цій справі язичницьких робітників, з погляду правовірних юдеїв, була б оскверненням майбутнього святилища, Ірод підготував для роботи тисячу священиків і десять тисяч юдейських ремісників у спеціальних ремісничих закладах, і після того, як зовнішні споруди були готові і усі матеріали з тесаного каміння і оброблених брусів були заготовлені, священики, одягнувшись у священний одяг, приступили до розбирання старого храму, і через вісім років наполегливої праці старий храм був розібраний. Півтора роки знадобилося на спорудження нового святилища і ще вісім років на спорудження головних дворів і притворів. До 14-го року до Р. Х. нова будівля була вже настільки закінчена, що в ній можна було звершувати богослужіння. Хоча оздоблювальні роботи тривали ще декілька десятків років, але вже до часу Спасителя знову зведена будівля вражала своєю пишнотою.
Тут було, здається, усе, чого вимагала примхлива розкіш і що винайшла архітектурна фантазія Сходу. Тут були ворота, обкладені золотом і сріблом; ворота з дорогої Коринфської бронзи; подвійні переходи з прекрасними колонами, багато орнаментовані, прикрашені арабесками і скульптурою; у царському притворі простягалися чотири ряди Коринфських колон у 9 м. заввишки, настільки товстих, що лише три людини могли їх обхопити; двері, що вели у святилище, були позолочені і вкриті вавилонськими пурпуровими килимами, і над цими дверима була прекрасна золота лоза з колосальними гронами величиною в людський зріст, що служила символом Ізраїлю; стіни, прикрашені розкішною мозаїкою, були складені з величезних полірованих каменів сорока ліктів у довжину і десяти у висоту, що свідчило про працьовитість і добродійність цілих поколінь. Центральна будівля, де були влаштовані святилище і Святе святих, охоче порівнювалася рабинами, за її виглядом, з левом, що лежить: вона зі своєю мармуровою білизною і золотими дахами, виглядала подібно до красивої гори, снігова вершина якої золотилася сонцем.
Призначення і розташування дворів і святилища були встановлені законом Мойсеєвим. У священичому дворі було так зване мідне море для обмивання, у середині був величезний жертовник, зроблений з нетесаного каміння. На північній стороні знаходилися мармурові столи для м’яса жертовних тварин. У святилищі стояли стіл для хлібів пропозиції, кадильний жертовник і семисвічний світильник – весь з литого золота. Святе святих було порожнім: там, де колись стояв ковчег заповіту, знаходився камінь, на який первосвященик покладав своє кадило в день очищення. Він називався «Каменем основи» і вважався «пупом землі».
Зважаючи на описану пишноту недивно, що юдеї надзвичайно пишалися своїм храмом. Дійсно, це була велична будівля. Виблискуючи в спекотливий полудень своїми позолоченими дахами, прикрашена дорогим камінням і приношеннями, храм, дійсно, складав гордість усієї землі. Для рабинів же цей храм був житлом Невидимого.