Пророцтво про руйнування Храму
Коли Господь разом з учнями покидав востаннє цей храм, думки апостолів все ще були наповнені любов’ю і гордістю до своєї національної святині. Вони зупинилися, щоб кинути на храм тривалий погляд, і один з них побажав звернути увагу Спасителя на красу будівлі.
«Учителю – сказав він, – подивись, які камені і які будівлі!»
Цілком зрозумілий той захват, з яким благочестиві юдеї, зокрема і апостоли, дивилися на свою святиню.
Але Ісус Христос тужив. Він не розділяв захопленості Своїх учнів. Ніколи, жодним словом Він не висловив Свого схвалення з приводу дорогоцінного матеріалу, з якого був зведений храм, або з приводу тих скарбів і приношень, які стікалися до нього. Він щодня учив у храмі, коли був в Єрусалимі; у межах його Він вимовив деякі з найурочистіших і дихаючих глибокою любов’ю розмов, так що навіть і ворожі Йому агенти синедріону були вимушені зізнатися, що «ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік» (Ін. 7:46); у храмі, під впливом навколишнього оточення, Він розповів деякі зі Своїх найбільш вражаючих притч; під час урочистостей з нагоди свята кущів золотий світильник послужив для Нього приводом вимовити знамениту бесіду, що починається словами: «Я – Світло для світу» (Ін. 8:12), а урочистий обряд черпання води з джерела Силоамського викликав Його на порівняння Себе із живою водою. Одним словом, багато годин Його життя були пов’язані з Єрусалимським храмом.
Він користувався храмом для Своїх цілей, але ніколи не захоплювався зовнішнім блиском цієї будівлі. Красою храму Він вважав тільки щирість його богомольців, і ні золото, ні мармур, ні блискучі фарби, ні майстерне різьблення, ні дивовижна обробка скульптурних зображень і жодне коштовне каміння не могли для Нього зробити вертеп розбійників домом молитви. Храм вже був заплямований крамарством і злочинами юдейських священиків. Ось чому у відповідь на захоплений подив учнів Господь вимовив коротко і майже суворо: «Бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені».
Це був грізний, остаточний вирок, що виконався із страхітливою точністю. Від того храму, який бачив Христос і в якому Він учив, тепер лишилися лише стіни великої платформи.
Скорботно і безмовно, із сумними думками в серці групка відійшла від священної будівлі, що стояла як уособлення єврейської історії із Соломонових днів. Вони перейшли через долину Кедронську і пішли крутою стежиною, яка веде через гору Елеонську до Вифанії. На вершині гори подорожні зупинилися, і Ісус Христос сів, щоб відпочити, можливо, під зеленими гілками прекрасних кедрових дерев, що прикрашали тоді гору. Тут усе служило для збудження високих думок. Далеко внизу знаходилося святе місто, що давно стало перелюбним, і тепер, в останній день служіння Спасителя, не дізналося часу своїх відвідин. На протилежній стороні широке плато увінчувалося мармуровими колонадами і блискучими дахами храму. Звернувшись на схід, Господь міг бачити бідні, голі гори пустелі Іудейської до пурпурової лінії гір Моавських, сяючих у сонячному заході подібно до коштовного каміння. У глибоких висохлих улоговинах, точно плями темного кобальту, виднілися таємничі води Солоного озера. Таким чином, коли Господь дивився з вершини гори, з усіх боків були видні знамення гніву Божого і людського гріха. На одному боці було похмуре озеро, страшні і смолянисті води якого були постійним свідоцтвом Божого покарання за чуттєвий гріх; біля ніг Спасителя було злочинне місто, що пролило кров стількох пророків, і засуджене за свою страшну злість на ще тяжчу відплату.
Дивлячись на це місто, апостоли мимоволі пригадували щойно сказані Господні слова про його сумну долю. Вони не могли позбутися обтяжливого враження, викликаного цими словами, і мимовільна тривога виразилася в питанні Його улюблених учнів: «Скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?»
Це «коли» залишилося без відповіді до теперішнього часу. Коли Спасителю пропонували недоречне питання, Він не засуджував цікавості співрозмовників, але, не відповідаючи прямо на питання і тим даючи зрозуміти його недоречність, Він замінював відповідь якоюсь великою моральною настановою, що має з ним зв’язок. Згідно з цим апостольське питання викликало велику есхатологічну промову, або міркування про останні дні, де дані були чотири моральних правила: «Стережіться», «пильнуйте», «терпіть» і «моліться».
У цій Господній промові можна розрізнити чітко дві головні теми: одна – про найближчу долю Єрусалиму та Іудеї, друга – про останні часи світу. Іноді ці пророцтва зливаються, так що в деяких місцях важко буває вирішити, про що, власне, йде мова. Але як би то не було, стежачи за подальшою історією Єрусалиму, ми бачимо, що події, про які Господь говорить то прямо, то натяками, з надзвичайною точністю підтвердили ці пророцтва.