Божа любов та Божа справедливість

Притчу про сіяча можна також назвати притчею про Божу любов та про Божу справедливість. Чому про любов, напевно, зрозуміло, «тому що Бог є любов» (1Ін. 4:8), «бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), – ці і багато інших віршів наводять на доказ того, що Бог – абсолютне втілення любові. Так, з цим не можна не погодитися.

Але що робити з подібними біблійними цитатами: «Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові» (Ін. 5:22), «Ось, прийду скоро, відомщення Моє зі Мною, щоб воздати кожному за ділами його» (Одкр. 22:12)? Адже вони абсолютно не вписуються в образ милосердного і люблячого Бога? – Загалом, сприймати як і решту біблійних текстів: «Усе Писання богодухновенне i корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведностi» (2Тим. 3:16). Стосовно «навчання, викривання, виправляння і наставляння» біблійні тексти про суд Божий, напевно, більш ефективні, ніж доводи людей, які вважають, що Бог – це любов і тільки любов.

– Але стривайте, Бог – це любов, або ж все таки караючий Суддя? – напевне подібне запитання виникало в багатьох людей. – Що ж, Бог – абсолютне втілення любові і… караючий Суддя, а все через те, що Він – Бог, а не книжковий герой, який повинний відповідати певним людським уявленням і бажанням. Не треба ліпити Бога за власними смаками, треба сприймати Його таким, яким Його образ відкривається в Біблії. Адже Біблія складається не тільки з Нового, але й зі Старого Завітів, де відкривається той самий образ Бога, тільки з дещо іншого ракурсу, ніж у Новому. Уся біда в тому, що багато людей і церков сприймають образ Божий лише з погляду Нового Завіту, повністю (чи майже) повністю відкидаючи образ старозавітного Бога, через що виникає викривлення розуміння Божої сутності, Яка об’єднує в Собі абсолютну любов та абсолютну справедливість. Саме абсолютні, бо абсолютність – одна з головних ознак Божої сутності.

Любов і справедливість. Справедливість, яка має на увазі обов’язкову відплату за гріхи, бо в іншому випадку не було б суду Божого. Але як таке може бути? – «Тайна ця велика» (Еф. 5:32), – каже нам апостол Павло, маючи на увазі стосунки Христа і Церкви. Ці слова в повній мірі стосуються сутності Божої – людині не під силу збагнути її, вона може лише прийняти її, як встановлений Богом стан речей: Бог – абсолютна любов і абсолютна справедливість.

Врахувавши все це, знову перейдемо до розгляду притчі про сіяча, яку вже оголосили притчею про Божу любов та про Божу справедливість. Божа любов у цій притчі розкривається в тому плані, що Бог сіє Своє слово абсолютно скрізь, навіть на непридатному для цього ґрунті. Справедливість Божа полягає в тому, що «Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день» (Ін. 12:48).

Автор: Михайло Лукін