Апостол Іоан отримав одкровення в “День Господній”, тобто в неділю. Слід припускати, що за апостольським звичаєм цього дня він звершив “переломлення хліба”, тобто божественну Літургію і причастився, тому він “був у дусі”, тобто відчував особливий натхненний стан (Одкр. 1:10[1]).
І от, перше, що він удостоюється побачити – це як би продовження здійсненого ним богослужіння – небесну Літургію. Це богослужіння апостол Іоан описує в 4-му і 5-му розділах Апокаліпсису. Православна людина впізнає тут знайомі риси недільної Літургії й найважливіші предмети вівтаря: престол, семисвічник, кадило з фіміамом, що куриться, золоту чашу. Цікаво, що навіть самі виголоси і молитви, що чуються апостолом на Небі, виражають суть молитов, які священнослужителі і півчі вимовляють під час головної частини Літургії – Євхаристичного канону. Таким чином, апостол розпочинає розкриття доль людства з опису небесної Літургії, чим підкреслює духовне значення цього Богослужіння і необхідність молитов святих про нас.
Примітки. Слова “молодий лев Іуда” стосуються Господа Ісуса Христа і нагадують пророцтво патріарха Якова про Месію (Буття 49:9-10[2]), “Сім Духів Божих” – повнота благодатних дарів Духа Святого (див.: Іс. 11:2[3] й Захарії 4-й розділ). Безліч очей – символізують всезнання. Двадцять чотири старці відповідають двадцяти чотирьом священицьким чергам, встановленим царем Давидом для служіння в храмі – по два заступника на кожне коліно Нового Ізраїлю (1 Пар. 24:3,4[4]). Чотири таємничих тварин, що оточують престол, подібні до тварин, яких побачив у видінні пророк Єзекиїль (Єз. 1:5-19). Вони, мабуть, є істотами найближчими до Бога. Обличчя ці – людини, лева, тельця та орла – узяті Церквою в якості емблем чотирьох Євангелістів.
У подальшому описі небесного світу зустрічається багато нам незрозумілого. З Апокаліпсису ми дізнаємося, що ангельський світ неосяжно великий. Безтілесні духи – ангели, подібно до людей наділені Творцем розумом і вільною волею, але їхні духовні здібності в багато разів перевершують наші. Ангели цілком віддані Богові і служать Йому молитвою і виконанням Його волі. Так, наприклад, вони возносять до престолу Божого молитви святих (Одкр. 8:3-4[5]), сприяють праведникам у досягненні спасіння (Одкр. 7:2-3[6]; 14:6-10[7]; 19:9[8]), співчувають стражденним і гнаним (Одкр. 8:13[9]; 12:12[10]), за Божим велінням карають грішників (Одкр. 8:7[11]; 9:15[12]; 15:1[13]; 16:1[14]). Вони втілені могутністю і мають владу над природою та її стихіями (Одкр. 10:1[15]; 18:1[16]). Вони ведуть війну з дияволом і його бісами (Одкр. 12:7-10[17]; 19:17-20[18]; 20:1,2[19]), беруть участь у суді над ворогами Божими (Одкр. 19:4[20]).
Серед святих, яких апостол Іоан бачить на Небі, виділяються мученики (6:9-11[21]). Він бачить їхні душі під небесним жертовником, що символізує спокутне значення їхніх страждань і смерті, якими вони беруть участь у стражданнях Христових і як би доповнюють їх. Кров мучеників уподібнюється крові старозавітних жертв, яка стікала під жертовник Єрусалимського храму. Історія християнства свідчить, що страждання древніх мучеників послужили до морального оновлення дряхлого поганського світу. Древній письменник Тертуліан писав, що кров мучеників служить сім’ям для нових християн. Гоніння на віруючих то вщухатимуть, то посилюватимуться впродовж подальшого існування Церкви, і тому тайновидцю було відкрите, що новим мученикам належить доповнити число перших.
Пізніше апостол Іоан бачить на Небі величезну кількість людей, яких ніхто не міг перелічити – з усіх племен, і колін, і народів; стояли вони в білому одязі з пальмовими віттями в руках своїх (Одкр. 7:9-17). Спільне в цього незліченного сонму праведників те, що вони “прийшли від великої скорботи” (Одкр. 7:14). Для всіх людей шлях до Раю лише один – через скорботу. Христос – перший Страждальник, Котрий узяв на Себе як Агнець Божий гріхи світу. Пальмове віття – символ перемоги над дияволом.
Пісня Мойсея, яку співають праведники в наступному видінні (Одкр. 15:2-8[22]), нагадує подячну пісню, яку співали ізраїльтяни, коли, перейшовши через Червоне море, врятувалися від єгипетського рабства (Вихід 15 розділ). Так само і Новозавітній Ізраїль рятується від влади і впливу диявола, перейшовши в благодатне життя за допомогою таїнства хрещення. У подальших видіннях тайновидець ще кілька разів описує святих. “Виссон” (дорогоцінний льняний одяг), в який вони вдягнені – символ їхньої праведності. У 19-му розділі Апокаліпсису шлюбна пісня спасенних говорить про наближення “шлюбу” між Агнцем і святими, тобто про настання найближчого спілкування між Богом і праведниками (Одкр. 19:1-9; 21:3-4). Закінчується книга Одкровення описом блаженного життя спасенних народів (Одкр. 21:24-27; 22:12-14,17). Це найсвітліші і найрадісніші сторінки в Біблії, що показують торжествуючу Церкву в Царстві слави.
Таким чином, за мірою розкриття доль світу в Апокаліпсисі апостол Іоан поступово спрямовує духовний погляд віруючих до Царства Небесного – до кінцевої мети земного мандрування. Він як би з примусу і неохоче говорить про сумні події в грішному світі.
- Значення Апокаліпсису та інтерес до нього
- Час, місце і мета написання Апокаліпсису
- Зміст, план і символіка Апокаліпсису
- Листи до семи церков (2-3 розділи)
- Видіння небесного Богослужіння (4-5 розділи)
- Зняття семи печатей. Видіння чотирьох вершників (6-й розділ)
- Сім труб. Збереження обраних. Початок природних лих (7-11 розділи)
- Сім знамень (12-14 розділи). Церква і царство звіра
- Звір, що вийшов з моря, і звір, що вийшов із землі (13-14 розділи)
- Сім чаш. Посилення богоборчої влади. Суд над грішниками (15-17 розділи)
- Суд над Вавилоном, антихристом і лжепророком (18-19 розділи)
- 1000-річне Царство святих. Суд над дияволом (20 розділ). Воскресіння мертвих і Страшний суд
- Нове Небо і нова Земля. Вічне блаженство (21-22 розділи)
- Висновок
[1] Я був у дусі в день воскресний і чув позаду себе голос гучний, ніби трубний, який говорив: Я є Альфа й Омега, Перший і Останній.
[2] Молодий лев Іуда, піднімається зі здобичі, син мій. Схилився він, ліг, як лев і як левиця: хто підніме його? Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів.
[3] І спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух відання і благочестя.
[4] І розподілив їх Давид – Садока із синів Єлеазара, й Ахимелеха із синів Іфамара, за чергою на службу їх. І сталося, що між синами Єлеазара глав поколінь більше, ніж між синами Іфамара. І він розподілив їх так: із синів Єлеазара шістнадцять глав родин, а із синів Іфамара вісім.
[5] І прийшов інший ангел, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами всіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І піднісся дим фіміаму з молитвами святих від руки ангела перед Богом.
[6] І бачив я іншого ангела, який сходив від сходу сонця, і мав печать Бога Живого. І викликнув він гучним голосом до чотирьох ангелів, яким дано шкодити землі і морю, кажучи: не робіть шкоди ні землі, ні морю, ні деревам, доки не покладемо печаті на чолах рабів Бога нашого.
[7] І побачив я іншого ангела, що летів посеред неба, який мав вічне Євангеліє, щоб благовістити тим, які живуть на землі, усякому племені, і коліну, і людям, й народу… І другий ангел ішов за ним слідом, кажучи: впав, упав Вавилон, місто велике… І третій ангел ішов за ними слідом, кажучи гучним голосом: хто поклоняється звірові і образу його і приймає начертання на чоло своє або на руку свою, той питиме вино гніву Божого, вино нерозведене, приготовлене в чаші гніву Його, і буде мучений у вогні і сірці перед святими ангелами і перед Агнцем.
[8] І сказав мені ангел: напиши: блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця. І сказав мені: ці є істинні слова Божі.
[9] І бачив я і чув одного ангела, який літав посеред неба і говорив гучним голосом: горе, горе, горе тим, що живуть на землі, від останніх трубних голосів трьох ангелів, які будуть трубити.
[10] Отже, веселіться, небеса і ті, що живуть на них! Горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу.
[11] Перший ангел затрубив, і сталися град і вогонь, змішані з кров’ю, і впали на землю; і третя частина дерев згоріла, і вся трава зелена згоріла.
[12] І звільнені були чотири ангели, приготовані на час і день, і місяць і рік для того, щоб умертвити третю частину людей.
[13] І побачив я інше знамення на небі, велике і дивне: сім ангелів, які мали сім останніх покарань, якими закінчувався гнів Божий.
[14] І почув я з храму гучний голос, що говорив до семи ангелів: ідіть і вилийте сім чаш гніву Божого на землю.
[15] І бачив я іншого ангела сильного, який сходив з неба, одягнений у хмару; над головою його була райдуга, і обличчя його, як сонце, і ноги його, як стовпи вогняні.
[16] Після цього я побачив іншого ангела, який сходив з неба і мав владу велику; і земля освітилася від слави його.
[17] І відбулася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон і ангели його воювали проти них, та не встояли, і не знайшлося вже місця для них на небі. І скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною…
[18] І побачив я одного ангела, який стояв на сонці; і він викликнув гучним голосом, кажучи усім птахам, що літали в небі: летіть, збирайтесь на велику вечерю Божу… І схоплений був звір і з ним лжепророк, який творив перед ним чудеса, якими він спокусив тих, що прийняли начертання звіра, і тих, які поклоняються його зображенню: обоє живими були кинуті в озеро вогненне, що горіло сіркою.
[19] І побачив я ангела, який сходив з неба і мав ключ від безодні і великий ланцюг у руці своїй. Він узяв дракона, змія древнього, який є диявол і сатана, і скував його на тисячу років.
[20] Тоді двадцять чотири старці і чотири тварини упали і поклонилися Богові, Який сидить на престолі, кажучи: амінь! алилуя!
[21] І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали.
[22] І співають пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: великі й дивні діла Твої, Господи Боже Вседержителю! Праведні та істинні путі Твої, Царю святих!