Сліпота віри
Хтось порівняв шлях віри з дорогою в тумані. Не проглядається те, що відбувається навколо на нас; дорога втрачається в млі, і її повороти не помітні; не видно і ті перешкоди, які можуть чигати на нас. Але ви ясно розрізняєте простір найближчих кроків; стіна туману неначе розступається перед вами, і ви можете йти досить упевнено, щоб не спіткнутися. Ви бачите також сонце, вогняна куля якого просвічує крізь туман; за ним ви визначаєте свій загальний напрям і можете судити, наскільки вірно веде до мети та дорога, якою ви просуваєтеся. Ви все-таки не сліпі і не губитеся в безпросвітному мороці. Але є багато людей, які страждають на безумовну і цілковиту сліпоту, і у сфері віри не в змозі нічого розрізнити. Ви їх не переконаєте і не змусите вам повірити.
Такими бувають люди.
Візьміть, наприклад, фарисеїв. Вони уважно спостерігають за Господом, знають кожен Його крок. Усі незвичайні чудеса Його здійснюються перед ними. І вони не вірять.
Його Різдво супроводжується дивними знаменнями, що схвилювали астрономів усього Сходу. Язичницькі учені, волхви, прийшли здалека вклонитися Божественному Немовляті, знайшли Його і повірили. Фарисеї не вірять.
Вони чудово знають пророцтва старозавітних книг. Ясно бачать, що ці пророцтва здійснюються в особі Господа. Не можуть цього не бачити, бо Сам Господь постійно відмічає усі ці древні пророцтва, що виконалися на Ньому. І, проте, не вірять.
Натовпи йдуть за Христом. Хворі кидаються до Нього, щоб тільки доторкнутися до Нього, бо один дотик Його зціляє. Його сила така, що вважати Його простою людиною неможливо. Фарисеї не вірять.
Господь одним словом приборкує бурю, йде по хвилях, як по суші. Хвилі, вітер, море – усі стихії світу Йому підвладні. Він воскрешає сина Наїнської вдови, дочку Іаїра, свого друга Лазаря, що вже почав розкладатися після чотириденного перебування в труні. Враження величезні. Весь народ готовий визнати Господа своїм Месією. Одні фарисеї не вірять.
Вони вимагають нових доказів і знамень з неба. Але з повною упевненістю можна сказати, що вони не повірили б жодному знаменню. Коли людина вирішила нічому не вірити, переконати її неможливо. Найочевидніші, найбільш вражаючі факти на неї не діють. Недаремно Господь називає їх «сліпими вождями» (Мф. 23:24), які ведуть сліпих і готові впасти до ями (Мф. 15:14).
Це і є духовна сліпота віри, кажучи про яку Господь Ісус Христос пояснює, що уражені нею «дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють; і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите» (Мф. 13:13-14).
Коли великий святитель Константинопольської кафедри Іоанн Златоуст виступив із сміливими викривальними промовами проти імператриці Євдоксії, розлючена цариця добилася декрету про його вигнання. Але в ту ж ніч у столиці Візантії стався сильний землетрус. Підземні удари особливо відчувалися біля царського палацу і в самому палаці. Серед ночі нажахана імператриця Євдоксія, уся в сльозах, вбігла до імператора. «Ми вигнали праведника, – вигукнула вона, – і Господь за те карає нас. Потрібно його негайно повернути: інакше ми усі загинемо!» Іоанна повернули, але ненадовго. Урок був скоро забутий, і колишня сліпота опанувала царицю. Їй здавалося, що вона марно піддалася переляку, що не Божий голос гнівно звучав у гуркоті землетрусу. Знову почалися інтриги, знову святитель був засуджений на вигнання. І в ту ж ніч у соборі св. Софії спалахнула пожежа, яка зруйнувала храм, будівлю сенату, багаті будинки, що оточували площу, і погрожувала царському палацу. Знамення гніву Божого було очевидне, але сліпота вже щільно стулила духовні очі цариці і правлячих кіл. Вони нічого не хотіли бачити, і святитель залишився у вигнанні.
Коли людина не хоче вірити, вона стає сліпою до найочевидніших фактів і доказів. Визнавши заздалегідь як самоочевидну і безперечну істину, що чудес не буває і бути не може, вона або викреслює з Євангелія усі місця, де йдеться про чудеса Спасителя, або переробляє їх на свій лад так, щоб витравити усі елементи дивовижності. І ніщо: ні авторитет апостолів, ні свідоцтво очевидців, ні церковне ретельно збережене передання, – ніщо не може переконати їх і розсіяти їх сліпоту.
Звідки ця сліпота?
У тому свідоцтві пророка Ісаї, на яке посилається Господь Ісус Христос (Іс. 6:9-10), Він вказує причину цього явища: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15).
Отже, дві причини сліпоти віри відмічає Господь:
- Огрубіння, порочність серця.
- Свідоме небажання звернутися до Бога за допомогою.
Дійсно, люди не вірять зазвичай не тому, що вони вважають основи віри недостатніми і непереконливими, а тому, що вони самі закривають очі свої, «щоб не побачити очима, і не почути вухами», тобто просто не хочуть бачити правди. А не хочуть вони знати правди Христової, бо вона заважає їх пристрасному, порочному життю, вимагаючи від них чистоти і святості і викриваючи їх заплямоване гріхом серце, яке до того ж огрубнуло. Таке серце завжди відштовхуватиме і ненавидітиме викривальну правду, як ненавиділа і гнала імператриця Євдоксія святителя Іоанна Златоуста, як фарисеї ненавиділи Господа. Відштовхуючи ж від себе правду, огрубіле серце в той же час відштовхується і від джерела всякої правди – Бога, і навернутися до Нього не може і не хоче.
З іншого боку, і Господь не може відкритися такій людині в її порочному серці і темній, зіпсованій душі, звідки вигнано світло віри, бо для цього тут немає необхідних умов. «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (1Ін. 1:5). А якщо так, то яким чином Він може розкритися в темному, порочному серці, бо яка взаємодія світла і пітьми? Тільки «чисті серцем… Бога побачать» (Мф. 5:8). Крім того Господь ніколи не примушує волю людини і простягає руку допомоги лише назустріч її власним прагненням, якщо вона сама цього бажає.
Що ж робити людині, що страждає сліпотою віри? Де знайти зцілення?
Там же, де знайшов сліпий з євангельської оповіді: у благодатному Господньому дотику. Але для того, щоб відчути цей цілющий дотик, треба прийти до Христа так само, як прийшов до Нього сліпий з проханням про допомогу (Мк. 8:22). Необхідно звернутися до Бога. Це перше. Молитва, сердечне сподівання на Божу допомогу, внутрішнє споглядання упокореного образу Христового, сповненого любові, – от перші кроки, які, за словами преподобного Макарія Єгипетського, допомагають прозріти.
Друге зрозуміле з наведених вище міркувань: необхідно потурбуватися про очищення серця, а цьому сприяє життя за заповідями Божими, зречення від світу і примушування себе до усього доброго. Необхідно почати жити так, як цього вимагає Євангеліє.
Але, стривайте, заперечать мені: і навернення до Бога і життя за Його заповідями вже припускають віру, а її якраз і немає. Адже і питання все в тому, як її запалити. А якщо я не вірю в Бога, то як я можу до Нього звернутися і визнати Його волю законом свого життя? Але такі міркування містять у собі внутрішнє протиріччя.
Це не так, мушу заперечити я. Жити так, як вимагає віра, можна спочатку і не маючи віри. Факти і дія мають більше значення для розвитку віри, ніж слова. От і треба зануритися якнайскоріше і як можна рішучіше у сферу фактів і особистих досвідчених переживань, замість того щоб гаяти час на безцільні і безрезультатні філософствування і суперечки. Особистий життєвий досвід, проведений сумлінно, дасть вам нескінченно більше, ніж усі теоретичні міркування і порожні балачки. Навіть не маючи віри, але живучи за її вказівками, ви скоро відчуєте правду законів цього життя, і ця правда, пережита і перевірена вами особисто, швидше за все переконає вас. Подивіться, якими засобами Сам Господь будить віру в тих людях, які звертаються до Нього. Перш ніж вони отримали дійсне зцілення від Нього і перш ніж переконалися, що воно дійсно здійснюється над ними, Він вимагає від них якогось жесту або руху, неначе зцілення вже сталося і вони абсолютно здорові. Від сухорукого Він вимагає простягнути висохлу руку, як здорову (Мк. 3:5); каже розслабленому: «Встань, візьми постіль твою та йди до дому твого» (Мк. 2:11); сліпому «велів прозріти» (Мк. 8:25).
Скрізь хворий спочатку здійснює дію з віри і одночасно виникає сама віра, яка викликає реальне слідство – зцілення. Це слідство як непорушний, очевидний факт, що реабілітовує віру, і зміцнює її у свідомості людини, надаючи їй силу міцного, безперечного переконання.
Так само і в нашому житті. Чиніть по вірі, виконуючи волю Божу, і ви побачите, що наслідки, викликані вашими діями, виправдають вашу віру і доведуть Божественне походження її законів.
«Моє вчення – не Моє, а Того, Хто послав Мене; хто хоче творити волю Його, – каже Ісус Христос, – той довідається про це вчення, чи воно від Бога» (Ін. 7:16-17).
Отже, ось порада людям, які страждають на сліпоту віри: не маючи віри, жити по вірі.