Блудна розпуста
Дух розпусти панує в сучасному житті як повновладний володар. Навряд чи є інша вада, яка до такої міри розтлівала б фізичні і моральні сили людини і робила її абсолютно нездатною до сприйняття Духа Божого, як саме блудна розпуста.
Чому такий шкідливий цей гріх і чому так строго ставиться до нього Церква у своєму прагненні оберегти чад своїх від цього розтління?
По-перше, вада ця розтліває фізичні сили людини і її здоров’я. «Блудник проти власного тіла грішить», – каже апостол Павло (1Кор.6:18), тобто передусім це гріх проти власного тіла. Звичайні результати розпусти – розлад нервової системи, виснаження організму. Абсолютно невірна думка, що ніби абсолютна цнотливість шкідлива для здоров’я. Медицина зовсім не знає випадків такої шкоди, і стверджувати подібну безглуздість можуть тільки шарлатани. Навпаки, вада блуду ніколи не проходить безслідно для здоров’я, шкодячи іноді непоправно. Вже самий вигляд закоренілого розпусника свідчить про те, як дорого доводиться розплачуватися за таємні насолоди.
Додамо до цього можливість жахливих наслідків поганих хвороб, небезпека яких постійно загрожує розпусникові. Чому зараз чоловіки такі слабкі духом і майже немає серед них справжніх чоловіків, людей сильної волі і високого духу? Здається, що одна з головних причин, окрім втрати релігії, полягає саме в тому, що сучасні чоловіки так легко віддаються розпусті і майже немає серед них людей, які зберегли цнотливість.
Чутливість людини від розпусти притупляється. Враження вже не сприймаються із звичайною жвавістю і силою, і радощі життя не приносять колишнього задоволення. Життєрадісний настрій тьмяніє, увесь світогляд приймає тон похмурий і сумовитий. Напади смутку, особливо після падінь у молодих людей, в яких ще не замовкла совість, бувають іноді настільки сильними, що доводять до самогубства.
Знижується, далі, весь ідеал життя. Мрії про загальне щастя, про самовіддану діяльність на користь ближніх, про подвиги служіння, про майбутнє людства, повне любові і радості, – усі ці святі марення, якими надихається юне серце, які ваблять його, як дороговказний вогник, і зберігають від вульгарності життя, які створили в житті усе, що в ньому є прекрасного і високого, – весь цей ідеалізм молодості тьмяніє і гасне. Замість цього свідомість все більше наповнюється картинами похітливості, брудними, пекучими і спокусливими. Сила і отруйний чад цих образів, чарівливих і ганебних, витісняють з душі усі піднесені думки і бажання, які захоплювали раніше. Нерідко буває, що людина не в змозі думати більше ні про що інше: нею повністю володіє демон пристрасті. На кожну жінку чоловік не може дивитися інакше, як на самицю. Думки одна за другу брудніші повзають в її отуманеному мозку, а в серці одне бажання – задовольнити свою похіть. Це вже стан тварини або, вірніше, гірший за тваринний, бо тварини не доходять до тієї розпусти, до якої доходить людина.
У цьому стані людина вже абсолютно не може сприйняти віяння благодаті і втрачає всяку чутливість до дії Духа Божого. У неї немає більше чуйності до добра, до якого Господь тягне людину таємним закликом її совісті: вона не чує цього внутрішнього голосу, вона морально тупіє. Це смерть духовна – стан небезпечніший, ніж стан злості, бо в злості духовні сили не знищуються, але лише спрямовані в поганий бік, тут же вони не лише слабшають, але можуть зникнути остаточно. Ось чому Господь карає подібних людей, вже нездатних до відродження. «Не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть», – цей суворий вирок був вимовлений над людьми перед потопом, коли «коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм… І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі» (Бут. 6:3-5). Грізне покарання сталося за цим вироком: всесвітній потоп змив з лиця землі весь людський рід, що отупів у розпусті. Така ж сумна доля спіткала пізніше міста Содом і Гоморру, і теж за гріхи розпусти: «І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь … і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі» (Бут. 19:24-25).
Нещадно винищені були також народи землі Ханаанської під час завоювання її євреями. За гріхи розпусти вони були відкинуті Богом і загинули, а земля забрана від них і віддана Ізраїлю. Говорячи Мойсеєві про мерзенності розпусти, якими спаплюжений був Ханаан, Господь вимагає від Свого народу: «Не опоганюйте себе нічим цим, тому що всім цим опоганили себе народи, яких Я проганяю від вас: і опоганилася земля, і Я споглянув на беззаконня її, і звергла з себе земля тих, що жили на ній. А ви дотримуйтеся постанов Моїх і законів Моїх і не робіть усіх цих гидот, ні тубілець, ні прибулець, що живе між вами, тому що всі ці мерзоти робили люди цієї землі, що перед вами, і опоганилася земля; щоб і вас не звергла із себе земля, коли ви станете опоганювати її, як вона звергла народи, що були раніше вас; бо якщо хто буде робити усі ці мерзоти, то душі, які роблять це, знищені будуть з народу свого. Отже, дотримуйтеся повелінь Моїх, щоб не чинити за гидотними звичаями, за якими чинили раніше за вас, і щоб не опоганюватися ними. Я Господь, Бог ваш» (Лев. 18:24-30).
Надзвичайно тяжкими наслідками позначається також втрата цнотливості на сімейному житті і на сімейних стосунках людей, які провели бурхливу, нечисту юність. Скільки зла приносить так званий флірт – звичайне серед молоді залицяння, уся ця вільність взаємних стосунків, поцілунки, що розпалюють і ні до чого не зобов’язують, кокетлива гра на почуттях, іноді дуже небезпечна і запальна. Чисте золото щирої любові розмінюється тут на брудні мідяки залицяння, і це дуже сумно.
Любов чесна, хороша любов юних сердець – це дорогоцінний дар Творця, даний людині як велике щастя і радість життя, і до цього дару потрібно ставитися дбайливо. А тим часом часто люди втрачають цей дар через недбальство або легковажне поводження з ним. Грубіє поступово серце в нездорових збудженнях флірту, і вже не можете ви любити щиро, беззавітно і чисто. Настає між тим момент, коли на життєвому шляху вам зустрічається хороша людина, про яку ви давно мріяли, якій хотілося б віддати усе ваше серце, людина, здатна скласти щастя усього вашого життя, цілком гідна вашої любові… і з жахом помічаєте ви, що вже не можете любити, що любити вам нічим: серце зносилося, воно нездатне до глибокого, міцного почуття. І як боляче, озирнувшись назад, на своє минуле, бачити, що чисте, яскраве, велике щастя любові обміняне на бруд сумнівних насолод. І допомогти горю майже вже не можна.
Отже, бережіть серце! Бережіть юну любов! Вона ніжна, як запашна пелюстка лілії, яку так легко забруднити і зам’яти грубими руками!..
Від розпусної молодості батьків, можливо, ще більше страждають діти. Фізично це позначається в них відхиленнями організму і різними хворобами, психологічно-поганою спадковістю.
Вади батьків легко передаються в спадок дітям, і часто в дітях Господь посилає покарання батькам за їх нечисте минуле, яке є безперечним злочином передусім перед потомством. Можна без коливань сказати, що найголовніший обов’язок батьків стосовно дітей – це цнотливість до шлюбу.
<< Питання шлюбу і перелюбу (Мк. 10:1-16)