В одній з попередніх статей, мова зайшла про те, чому відвідуючи багато років храм, люди часто не міняються, залишаючись такими самими дратівливими, невдоволеними, з купою тим самих гріхів і пристрастей. Прийшов час у цьому розібратися.

Як одна з можливих причин цього негативного явища була наведена фраза з Послання апостола Павла до Филип’ян: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21). З цим не можна не погодитися, адже якщо для людини важливіші власні інтереси за те, чого хоче від неї Бог, то такій людині вкрай важко буде узнати, волю Божу стосовно нас. (Якщо ви не в курсі, то Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4)).

Другою важливою причиною того, чому люди не змінюються протягом багатьох років свого церковного життя це є їх вкрай мала участь у богослужінні та житті певної релігійної громади (парафії). Для багатьох таких людей залишається тайною той факт, що окрім богослужінь у храмі існує ще інше життя, яке може набувати найрізноманітніші форми: господарської роботи з прибирання та прикрашення храму та прилеглої до нього території, допомога хворим та нужденним, просвітницька діяльність, паломницькі поїздки (про їх користь слід поговорити іншим разом) та ін. Якщо про паломницькі поїздки такі люди чули, а можливо і приймали участь у них, то інша діяльність залишається для них цілковитою загадкою, бо все їх перебування в храмі обмежується часом богослужіння. Такий підхід до участі в церковному житті нагадує людину, яка відвідує тренажерний зал, але тренується лише протягом 10 хвилин, і щиро здивована тим, що тренування не приносять очікуваного результату.

Стосовно участі в богослужінні також усе може бути не так просто, бо тілом можна перебувати в храмі, а от думками… Що приводить нас знову до першого пункту нашої розмови: що ми шукаємо в богослужінні? що саме чекаємо від нього? Крім того, участь у богослужінні полягає не тільки в перебуванні тілом і думками в храмі, але і участю в таїнствах, передусім у таїнстві Причастя, для чого в принципі і звершується Літургія – основне церковне богослужіння. Причастя Пречистого Тіла і Крові Христових – от головне, що дає нам Церква, бо постити, молитися, читати душеспасительні книжки, творити добрі справи – можна самому, а щоб причащатися необхідно перебувати в лоні Церковному. Саме причастя з’єднує всіх віруючих в єдиний церковний організм – тіло Христове: «І ви – тіло Христове, а нарізно – члени» (1 Кор. 12:27). Причастя не тільки об’єднує людей, але і прилучає їх до Господа, що благотворно впливає на того, хто з вірою приймає його.

Тому людина, яка часто відвідує богослужіння, але рідко приступає до Чаші, нагадує хворого, який постійно відвідує лікаря, але вкрай рідко і нерегулярно приймає прописані ліки, при всьому тому дивується, чому лікування не приносить йому користі (хоча тут можливий інший варіант, коли людина звикла до своєї хвороби, лікується заради самого процесу і навіть не мріє про зцілення – про все це ділиться своїми думками священик Сергій Круглов).

І остання, третя, характерна причина, чому люди, ходячи до церкви, роками не змінюються. Вона полягає в тому, що на шляху виправлення вони покладаються лише на себе, на власні сили, а не на Божу допомогу. Саме через це люди досягають таких скромних результатів. Але уважні читачі можуть зауважити, що в одній із попередніх статей, ми зазначили, що Господь допомагає людині Своєю благодаттю подолати пристрасті та гріховні нахили навіть у тому випадку, якщо вона не буде Його про це просити. – Саме так, але це стосується передусім людей, які особисто не знають Бога, не відвідують богослужінь, не беруть участь у таїнствах і т.д. і т.п. Стосовно церковних людей, тобто людей, які більш-менш регулярно відвідують богослужіння, небажання закликати Бога на допомогу в подоланні своїх гріховних пристрастей може свідчити лише про те, що людина лише частково покладається на Бога (наприклад, вона звертається до Бога за допомогою у випадках крайньої потреби) або в неї немає бажання стати кращою – її цілком задовольняє нинішній стан її духовних справ (або не зовсім задовольняє, але не настільки, щоб виходити із звичної зони комфорту: адже подолання гріховних пристрастей і поганих схильностей душі – часто болюча і вкрай неприємна справа).

Взагалі відсутність бажання до виправлення, бажання стати кращим – от основна причина, яка лежить в основі всіх вищезгаданих причин. До речі, досить часто вона підштовхує людей до критики Церкви, її служителів, вірних, догматики та ін. Але це зовсім інша розмова.

Цю ж розмову хотілося все-таки закінчити на оптимістичній ноті. Досить часто люди, які нарікають, що не змінюються роками, бувають доволі суворими до себе, ставлять до себе занадто суворі вимоги. Що змушує людину так ставитися до себе? Бажання наслідувати Христа, прочитані житія святих, чи не терпимість до власних гріхів? Усе може бути. Часто такі люди скаржаться, що благають Бога про допомогу, а відповіді немає. Що тут скажеш? – Господь знає наші реальні сили і тому не хоче переобтяжувати нас, та і ми, здогадуємося, що не всім судиться просіяти праведністю у віках. Але багатьом з нас не відомо, що у святих людей теж були зльоти і падіння, і навіть Христу, щоб воскреснути, довелося зазнати страшних спокус, тортур і тяжкої, ганебної смерті.

Чи хочете бути дійсно досконалими, чи готові понести той тягар, які несли святі подвижники? Чи готові ви, принаймні, роздати все своє майно, як порадив Христос багатому юнакові? Ні? То і не нарікайте, що вас бентежать ті самі гріхи, добре, якщо нових не назбирали. А краще, скористайтесь апостольською порадою, і за все подякуйте Господу (див. 1Сол. 5:18), передусім за те, що Він любить нас, навіть, якщо ми самі собі огидні.

P.S. Але є ще один момент, про який слід згадати: коли людина хоче свого виправлення, хоче стати кращою, хоче відвідувати богослужіння та приймати участь у таїнствах і т.д. і т.п., але їй просто бракує часу. Що робити? Тут ми вам можемо порекомендувати одну цінну пораду, яка можливо допоможе вам.

Редакція сайту