Слово «Євангеліє» означає “блага звістка“, або – “приємна, радісна, добра звістка”. Таку назву мають перші чотири книги Нового Завіту, які розповідають про життя і вчення втіленого Сина Божого, Господа Ісуса Христа, – про все те, що Він зробив для встановлення праведного життя на землі і спасіння нас, грішних людей.
До пришестя на землю Сина Божого люди уявляли Бога як всемогутнього Творця, грізного Суддю, Котрий перебуває в неприступній славі. Ісус Христос дав нам нове поняття про Бога як про близького для нас, милосердного й люблячого Отця. “Хто бачив Мене, той і Отця бачив” (Ін. 14:9) – казав Ісус Христос Своїм сучасникам. Дійсно, увесь вигляд Христовий, кожне Його слово і жест були пройняті нескінченним співчуттям до грішної людини. Він був як Лікар серед хворих. Люди відчували Його любов і тисячами йшли до Нього. Ніхто не чув відмови – Христос усім допомагав: очищав совість грішників, зціляв розслаблених і сліпих, утішав тих, хто зневірився, звільняв одержимих дияволом. Його всемогутньому слову підкорялася природа і сама смерть.
Тут ми хочемо познайомити читача з часом і обставинами написання Євангелій. Наприкінці наведемо обрані настанови Спасителя. Хочеться, щоб усі глибше вникнули в життя і вчення нашого Спасителя. Адже чим більше ми читаємо Євангеліє, тим міцніше ми засвоюємо правильний образ думок. Набуваючи ж особистого духовного досвіду, ми починаємо переконуватися в реальній близькості нашого Спасителя. Ми відчуваємо, що Він – наш Добрий Пастир, Який щодня позбавляє нас від лих і керує нашим життям.
У наш час, коли люди чують і читають стільки суперечливих і необґрунтованих думок, слідувало б Євангеліє зробити своєю настільною книгою. Адже тоді як усі інші книги містять думки звичайних людей, в Євангеліях ми чуємо безсмертні слова Господа Бога.
Історія євангельського тексту
Усі новозавітні священні книги написані грецькою мовою, але не класичною грецькою мовою, а народним александрійським діалектом грецької мови, так званому “койне”, яким говорило або, в усякому разі, який розуміло все культурне населення Римської імперії. Це була мова всіх освічених людей того часу. Євангелісти тому й писали цією мовою, щоб зробити новозавітні священні книги доступними для читання і розуміння всіма освіченими громадянами.
Для письма використовувалися тільки початкові букви грецького алфавіту, без розділових знаків і навіть без відокремлення одного слова від другого. Малі букви стали використовуватися тільки з ІX століття, так само як і роздільне написання слів. Розділові знаки ж введені тільки після винаходу книгодрукування в XV столітті. Нинішня розбивка на розділи була здійснена на Заході кардиналом Гугом у XІІІ столітті, а розбивка на вірші – паризьким друкарем Робертом Стефаном у XVІ столітті.
В особі своїх вчених єпископів і пресвітерів Церква завжди піклувалася про збереження тексту священних книг від всяких помилок, які завжди можливі, особливо до винаходу книгодрукування, коли книги переписувалися від руки. З винаходом книгодрукування стали стежити за тим, щоб новозавітні священні книги друкувалися тільки за кращими прадавніми рукописами.
Невсипуща турбота Церкви, в якій живе й якою керує Дух Святий, служать нам цілком достатньою гарантією того, що нині ми маємо чистий, неушкоджений грецький текст новозавітних священних книг.
Час написання Євангелій
Час написання кожної зі священних книг Нового Завіту не може бути визначений з безумовною точністю, але безсумнівно, що всі вони були написані в другій половині І століття. Це видно з того, що цілий ряд таких письменників ІІ століття, як святий мученик Юстин Філософ у своїй апології, написаній близько 150 року, поганський письменник Цельс у своєму творі, теж написаному в середині ІІ століття, і особливо священомученик Ігнатій Богоносець, у своїх посланнях, що відносяться до 107 року, – усі роблять безліч посилань на новозавітні священні книги і цитують їх.
Першими з новозавітних книг були написані послання святих апостолів, що були викликані необхідністю настанови у вірі нещодавно заснованих християнських громад; але скоро з’явилася потреба і в систематичному викладі земного життя Господа Ісуса Христа та Його вчення. Як не намагалася так звана “негативна критика” підірвати віру в історичну достовірність Євангелій та інших священних книг, відносячи їх появу до значно пізнішого часу, новітні відкриття в патристичній області (творах святих подвижників Церкви перших віків) літератури з усією переконливістю свідчать, що всі вони написані в І столітті.
За цілим рядом ознак можна дійти висновку, що Євангеліє від Матфея написане раніше за всі і ніяк не пізніше 50-60 рр. по Р.Х. Євангелія від Марка й Луки написані дещо пізніше, але в усякому разі раніше, ніж руйнування Єрусалиму, тобто до 70 року по Р.Х., а євангеліст Іван Богослов написав своє Євангеліє пізніше за всіх, наприкінці І століття, перебуваючи в глибокій старості, як певними припущеннями, близько 96 року. Дещо раніше апостолом був написаний Апокаліпсис. Книга Діянь написана незабаром після Євангелія від Луки, бо, як видно з передмови до неї, вона служить його продовженням.