Євангеліст Іван Богослов був улюбленим учнем Христовим. Він був сином галилейського рибалки Зеведея і Соломії. Зеведей був, мабуть, заможною людиною, оскільки мав працівників, та до того ж не малозначним членом юдейського суспільства, бо його син Іван був знайомий із первосвящеником. Його мати Соломія згадується в числі жінок, які служили Господу своїм майном. Вона супроводжувала Господа в Галилеї, слідувала за Ним в Єрусалим на останню Пасху і брала участь у придбанні ароматів для помазання Його тіла разом з іншими жінками-мироносицями.
Євангеліст Іван спочатку був учнем Івана Хрестителя. Почувши його свідоцтво про Христа, як про Агнця Божого, Котрий бере на Себе гріхи світу, він негайно ж разом з Андрієм пішов за Христом (див. Ін. 1:37-40). Постійним учнем Господнім він став, проте, дещо пізніше, після дивовижного улову риби на Галилейському озері, коли Господь Сам покликав його разом з його братом Яковом. Разом із Петром і своїм братом Яковом він удостоївся особливого наближення до Господа, знаходячись при Ньому в найважливіші хвилини Його земного життя. Так, він був присутнім при воскресінні дочки Іаїра, бачив преображення Господнє на горі, чув бесіду про знамення Його Другого пришестя, був свідком Його Гефсиманської молитви. А на Тайній вечері був так близький до Господа, що, за його власними словами, возлежав біля грудей Ісуса (Ін. 13:23-25). Через упокорення, не називаючи себе по імені, він, проте, говорячи про себе у своєму Євангелії, іменує себе учнем, «якого любив Ісус». Ця любов Господня до нього позначилася і в тому, що Господь, будучи розіп’ятим на Хресті, доручив йому Свою Пречисту Мати, сказавши йому: “Це – Мати твоя!” (Ін. 19:27).
Ревно люблячи Господа, Іван обурювався проти тих, хто був ворожий Господу чи цурався Його. Тому він забороняв людині, яка не ходила з Христом, виганяти бісів ім’ям Ісуса Христа і просив у Господа дозволу звести вогонь на жителів одного самарянського селища за те, що вони не прийняли Його, коли Він подорожував в Єрусалим через Самарію (див. Лк. 9:54). За це він і його брат Яків отримали від Господа прозвання “Воанергес”, що означає “сини громові” (див. Мк. 3:17). Відчуваючи до себе любов Христову, але ще не просвічений благодаттю Святого Духа в день П’ятидесятниці, він наважується просити собі разом з братом Яковом найближчого місця до Господа в Його прийдешньому Царстві, у відповідь на що отримує пророцтво про чаші страждань, які очікують на них обох (див. Мф. 20:20).
Після Господнього Вознесіння ми часто бачимо Івана разом з апостолом Петром. Разом з ним він вважається стовпом Церкви і перебував в Єрусалимі (див. Гал. 2:9). З часу руйнування Єрусалиму місцем життя і діяльності Івана стає місто Ефес у Малій Азії. У царювання імператора Доміціана Іван був засланий на острів Патмос, де він написав Апокаліпсис (див. Одкр. 1:9). Повернений із цього заслання в Ефес, він написав там своє Євангеліє і помер природною смертю (єдиний з апостолів), у глибокій старості, у віці близько 105 років за царювання імператора Траяна.
Як свідчить передання, четверте Євангеліє написане Іваном на прохання ефеських християн. Вони принесли йому три перших Євангелія і попросили його доповнити їх розмовами Господа, які він від Нього чув. Євангеліст Іван підтвердив істинність усього написаного в цих трьох Євангеліях, але знайшов, що дещо необхідно додати до їх оповідання і особливо ясніше і більш повно викласти вчення про Божество Господа Ісуса Христа, щоб люди з часом не стали думати про Нього тільки як про “Сина Людського”. Це тим більше було необхідно, що до цього часу вже постала єресь, що заперечувала Божество Христове – євіоніти, єресь Керинфа і гностики. Про ці обставини згадує Іриній Ліонський (середина ІІІ ст.).
З усього сказаного ясно, що метою написання четвертого Євангелія було бажання доповнитиоповідання трьох євангелістів. Особлива риса Євангелія від Івана яскраво виражена і в тому іменуванні, яке давалося йому в давнину. На відміну від перших трьох Євангелій, воно досить часто іменувалося «Євангелієм духовним».
Євангеліє від Івана починається викладенням вчення про Божество Ісуса Христа, і далі містить цілий ряд найбільш піднесених Господніх розмов, в яких розкривається Його Божественна гідність і найглибші таїнства віри, як, наприклад, бесіда з Никодимом про народження згори водою та духом і про таїнство спокутування, бесіда з самарянкою про воду живу і про поклоніння Богу в дусі та істині, бесіда про хліб, що зійшов з небес, і про таїнство причащання, бесіда про пастиря доброго і особливо чудова за своїм змістом прощальна бесіда з учнями на Тайній вечері, яку завершує молитва Господа. Тут ми знаходимо і цілий ряд власних свідчень Господа про Себе Самого, як про Сина Божого. За вчення про Бога-Слово і за розкриття всіх цих глибоких і піднесених істин і таємниць нашої віри євангеліст Іван отримав іменування «Богослова».
Чистий серцем, він усією душею віддав себе Господу і за це Господь любив його особливою любов’ю. Іван глибоко проник і в піднесену таємницю християнської любові – і ніхто, як він у своєму Євангелії і в трьох своїх Соборних посланнях, не розкрив так повно, глибоко і переконливо, християнське вчення про дві основні заповіді Закону Божого – про любов до Бога і про любов до ближнього. Тому його ще називають «апостолом любові».
Важливою особливістю Євангелія від Івана є ще те, що на відміну від інших трьох євангелістів, які розповідають, головним чином про проповідь Христову в Галилеї, Іван викладає події і розмови, що мали місце в Іудеї. Завдяки цьому ми можемо встановити, яка була тривалість громадського служіння Господа і в той же час тривалість Його земного життя. Проповідуючи переважно в Галилеї, Господь подорожував в Єрусалим на всі найголовніші свята. Таких подорожей в Єрусалим на свято Пасхи, як видно з Євангелія від Івана, було три, а перед четвертою Пасхою Свого громадського служіння Господь зазнав Хресної смерті. З цього виходить, що громадське служіння Господа тривало близько трьох з половиною років, а прожив Він на землі всього тридцять три з половиною роки (бо вийшов на громадське служіння, як свідчить Лука (див Лк. 3:23), коли Йому було біля тридцяти років).