Древній історик Євсевій Кесарійський каже, що Лука походив з Антиохії, і тому прийнято вважати, що Лука був за своїм походженням язичником або так званим “прозелітом”, тобто язичником, який прийняв юдейство. За родом своїх занять він був лікарем, що видно з Послання апостола Павла до Колосян. З того, що в його Євангелії знаходяться Господні настанови 70 учням, які викладені з усіма подробицями, можна дійти висновку, що він належав до 70 учнів Христових. Незвичайна жвавість його оповідання про явлення Господа двом учням на шляху в Еммаус – причому по імені називається лише один з них, Клеопа, – свідчить, що він був одним із цих двох учнів, які удостоїлися явлення Господнього (див. Лк. 24:13-35).
Потім з Книги Діянь Апостольських видно, що, починаючи з другої подорожі апостола Павла, євангеліст Лука стає його постійним співробітником і майже нерозлучним супутником. Він був при апостолі Павлі, як під час першого його ув’язнення, коли були написані послання до Колосян і Филип’ян, так і під час другого, коли було написане Друге послання до Тимофія. Є відомості, що після смерті апостола Павла євангеліст Лука проповідував і зазнав мученицької смерті в Ахаї.
Як видно із самої передмови третього Євангелія, Лука написав його на прохання одного знатного чоловіка, “високодостойного” Феофіла, який жив в Антиохії, для якого він написав потім і Книгу Діянь Апостольських, що служить як би продовженням євангельського оповідання (див. Лк. 1:1-4; Діян. 1:1,2). При цьому він користувався не лише оповіданнями очевидців служіння Господнього, але й деякими письмовими записами про життя і вчення Господні, що вже існували тоді. За його власними словами ці письмові записи були ретельно досліджені, і тому його Євангеліє відрізняється особливою точністю у визначенні часу і місця подій та строгою хронологічною послідовністю.
“Високодостойний Феофіл”, для якого написане третє Євангеліє, не був жителем Іудеї і не бував в Єрусалимі, інакше євангелісту Луці не треба було б робити йому різні географічні пояснення, на кшталт того, що Елеон знаходиться біля Єрусалиму, на відстані суботнього шляху і т. п. З іншого боку, йому, мабуть, були більш відомі Сиракузи, Ригія, Путеол в Італії, Аппієва площа і Три Гостиниці в Римі, згадуючи про які в Книзі Діянь євангеліст Лука не робить жодних пояснень. За твердженням Климента Александрійського (початок ІІІ століття), Феофіл був багатим і знатним жителем Антиохії (Сирія), сповідував віру Христову, і будинок його служив храмом для антиохійських християн.
На Євангеліє від Луки явно позначився вплив апостола Павла, супутником і співробітником якого був євангеліст Лука. Як “апостол язичників” Павло намагався понад усе розкривати ту велику істину, що Месія – Христос – прийшов на землю не тільки для юдеїв, але й для язичників і що Він є Спасителем всього світу, усіх людей.
У зв’язку з цією основною думкою, яку явно проводить упродовж усього свого оповідання третє Євангеліє, родовід Ісуса Христа доведений до родоначальника усього людства Адама і до Самого Бога, щоб підкреслити Його значення для всього людського роду (див. Лк. 3:23-38). Такі місця, як подорож пророка Іллі до вдови в Сарепту Сидонську, зцілення від прокази пророком Єлисеєм Неємана Сиріянина, притчі про блудного сина, про митаря і фарисея, знаходяться в тісному внутрішньому зв’язку з вченням апостола Павла про спасіння не лише одних юдеїв, але й язичників і про виправдання людини перед Богом не справами Закону, а благодаттю Божою, яка дарується лише через безмежне милосердя й людинолюбство Божі. Ніхто так яскраво не зображував любові Божої до грішників, які каються, як це зробив євангеліст Лука, який навів у своєму Євангелії на цю тему цілий ряд притч і подій. Достатньо пригадати, окрім згаданих вже притч про блудного сина і про митаря і фарисея, ще притчу про вівцю, яка заблукала, про втрачену драхму, про милосердного самарянина, оповідання про покаяння начальника митарів Закхея та інші місця, як і знаменні слова про те, “що на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння” (Лк. 15:7).
Час і місце написання Євангелія від Луки можна визначити, керуючись міркуванням, що воно написане раніше Книги Діянь Апостольських, яка як би є його продовження (див. Діян. 1:1). Книга ж Діянь закінчується описом дворічного перебування апостола Павла в Римі (див. Діян. 28:30). Це було близько 63 року по Р.Х. Отже, Євангеліє від Луки написане не пізніше цього часу і, мабуть, у Римі.