Книга пророка Єремії

Пророк Єремія, Джеймс Тіссо

Пророк Єремія (єврейською – “Піднесений Богом”) походив зі священицької сім’ї і народився в Анафофі, за чотири кілометри на північному сході від Єрусалиму. До пророчого служіння він був покликаний під час царювання Іосії і проповідував за царів Іосії, Іоахазі, Іоакимі, Ієхонії і Седекії. Господь відкрив Єремії, що Він ще до його народження вирішив зробити його пророком: “Перше ніж Я утворив тебе в утробі, Я пізнав тебе, і перше ніж ти вийшов з утроби, Я освятив тебе: пророком для народів поставив тебе” (Єр. 1:5). Говорячи про те, як Господь поставив його на пророче служіння, Єремія пише: “І простяг Господь руку Свою, і торкнувся вуст моїх, і сказав мені Господь: ось, Я вклав слова Мої у вуста твої. Дивися, Я поставив тебе у цей день над народами і царствами, щоб викорінювати і розоряти, губити і руйнувати, творити і насаджувати” (Єр. 1:9,10).

З цієї миті Єремія років сорок невпинно проповідує, навчаючи людей вірі і благочестю. Єремія говорив від імені Божого: “Так говорить Господь: нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я – Господь, Який творить милість, суд і правду на землі; бо тільки це благоугодно Мені, – говорить Господь” (Єр. 9:23,24).

За благочестивого царя Іосії Єремія учив безперешкодно. Релігійність народу виражалася переважно в обрядовості, а духовно він все більше віддалявся від Бога: “Бо два зла зробив народ Мій: Мене, джерело води живої, залишили, і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води” (Єр. 2:13).

З часом правдиве слово Єремії стало викликати в слухачів все більше роздратування, і, починаючи з царювання Іоакима пророк піддається безперервним гонінням – навіть з боку членів своєї сім’ї. Дійшло до того, що Іоаким засудив Ієремію до смерті, внаслідок чого той вимушений був ховатися. Проте Єремія диктував свої викривальні промови Варуху, своєму учневі, який оголошував їх царю і народу. Бажаючи приховати від народу одну з таких промов, Іоаким при її читанні лист за листом спалював. Знаючи, що марно воювати з вавилонянами, Єремія переконував наступника Іоакима (відведеного у Вавилон), останнього юдейського царя Седекію, підкоритися Навуходоносору. За це, як ворог вітчизни, він був посаджений у темницю, а потім кинутий до гнійної ями.

Взагалі роки, що передували падінню юдейської держави, були часом крайнього духовного озлоблення і засліплення єврейського народу. Тому пророче служіння Єремії виявилося одним із найважчих і найтрагічніших. Часом скорботні почуття настільки пригнічували Єремію, що йому не хотілося жити: “Горе мені, мати моя, що ти народила мене людиною, яка сперечається і свариться з усією землею! нікому не давав я на ріст, і мені ніхто не давав на ріст, а усі проклинають мене”… Бо лиш тільки почну говорити я, – кричу про насильство, волаю про руйнування, тому що слово Господнє обернулося на ганьбу для мене і на повсякденне посміяння” (Єр. 15:10; 20:8).

Нарешті, Єремія вирішив зовсім перестати проповідувати: “І подумав я: “не буду я нагадувати про Нього і не буду більше говорити в ім’я Його”” Але не міг Єремія довго ховати свій пророчий дар: “Але було у серці моєму, що ніби горить вогонь, який наповнює кістки мої, і я стомився, стримуючи його, і не міг” (Єр. 20:9).

Порівняно з іншими пророчими книгами, книга пророка Єремії багата автобіографічними замітками, що робить її особливо цінною для розуміння суті пророчого дару і взаємовідносин між Богом і Його обранцями.

Зважаючи на прийдешню катастрофу викривальні промови пророка Єремії все більше обрушуються на головних винуватців духовного огрубіння простого народу – на багачів і можновладців: “Горе тому, хто будує дім свій неправдою і світлиці свої беззаконням, хто примушує ближнього свого працювати задарма і не віддає йому платні його, хто говорить: “побудую собі дім великий і світлиці просторі”, – і прорубує собі вікна, й обшиває кедром, і фарбує червоною фарбою. Чи думаєш ти бути царем, тому що обклав себе кедром? батько твій їв і пив, але чинив суд і правду, і тому йому було добре. Він розбирав справу бідного й убогого, і тому йому добре було. Чи не це означає знати Мене? – говорить Господь” (Єр. 22:13-16).

Пророк Єремія, Мікеланджело Буонарроті

Проте духовне озлоблення вищих верств суспільства вже не піддавалося зціленню: “Гріх Іуди написаний залізним різцем, алмазним вістрям накреслений на скрижалі серця їх і на рогах жертовників їх” (Єр. 17:1). Слід сказати, що духовна зіпсутість сучасників Єремії, як і юдеїв у сімдесятих роках нашої ери, коли Єрусалим був повторно зруйнований, у багатьох відношеннях характеризує моральну зіпсованість людей останніх часів перед Другим пришестям Христовим. От чому, як перше, так і друге руйнування Єрусалиму у вустах пророків і Спасителя служать образом кінця світу і об’єднуються з ним в одній пророчій картині (Мф. 24).

У Книзі пророка Єремії ми знаходимо часті згадки про його зіткнення з лжепророками, які на противагу Єремії заспокоювали людей, кажучи, що ніякого лиха не станеться і все буде добре. Цими запевненнями вони усипляли народну совість і фактично прискорювали процес духовного занепаду. Доречно тут зауважити, що, згідно з пророцтвом Спасителя, поява великої кількості лжепророків буде також ознакою наближення кінця світу: “Стережіться, щоб хто не спокусив вас… багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять” (Мф. 24:4,11). Таким чином, викриття пророка Єремії за своєю суттю залишаються актуальними і в наші дні.

Нарешті, за царя Седекії в 586 році до Р.Х. сталося те, про що передбачали Єремія й інші пророки: натовпи армії Навуходоносора оточили Єрусалим, узяли його і зруйнували храм і місто. Вцілілі жителі були відведені в полон, який, згідно з пророцтвом Єремії, мав тривати 70 років (див. Єр. 25:11). При взятті Єрусалиму Єремія був також схоплений і відправлений до полону з іншими полоненими, але дорогою, згідно з велінням Навуходоносора, був звільнений. Незабаром після цього біженці з Єрусалиму захопили Єремію і відвели в Єгипет, де він продовжив своє пророче служіння ще кілька років. У Другій книзі Маккавеїв (див. 2Мак. 2:4,5) написано, що Єремія при руйнуванні Єрусалимського храму заховав у печері на горі Нево Ковчег Завіту з кам’яними скрижалями Десяти Заповідей і кадильний престол. Подальші спроби знайти ці предмети були марними. Збереглося передання, що Єремія був побитий камінням у Дафні за пророцтво нашестя Навуходоносора на Єгипет.

Головна думка Книги пророка Єремії полягає в тому, що Господь через вавилонян здійснить суд над євреями і язичниками з метою очистити їх від ідолопоклонства та поганського нечестя. Після полону євреї повернуться у свою землю, і Господь в особі Месії, Царя-пастиря, відновить престол Давидів (у духовному сенсі) і укладе Новий Завіт. Єремія за своїм внутрішнім складом був схильний до лірики, що відчувається в його розмовах і робить його книгу чудовим пам’ятником древньої поезії.

Зміст Книги пророка Єремії:

про покликання Єремії (Єр. 1);
пророцтва часів Іосії (Єр. 2-6);
пророцтва часів Іоакима (Єр. 7-20);
викриття царів і лжепророків (Єр. 21-25:1-14);
пророцтва про сусідні народи (Єр. 25:15-38 і 46-51 розділи);
про розорення і відновлення (Єр. 26-33);
Єремія та останні дні Єрусалиму (Єр. 34-45);
історичний додаток (Єр. 52).

Книга, що йде за нею, – Плач Єремії – була написана незабаром після руйнування Єрусалиму. Вона складається з п’яти розділів, в яких яскраво зображується зруйнований храм, місто та лиха юдеїв. В оригіналі ця книга написана віршами, з початковими буквами рядків (акровірші), що розташовані за алфавітними порядком, подібно до 36 і 118 псалмів. Від імені Єрусалиму Єремія звертається до всіх, хто проходить повз із побажанням уникнути подібної долі, пояснює причини того, що сталося, і просить співчуття. Закінчується книга молитвою: “Наверни нас до Тебе, Господи, і ми навернемося; онови дні наші, як у давнину” (Плач 5:21).

Варух записує пророцтва Єремії, Гюстав Доре

Друга книга, що примикає до книг пророка Єремії, Книга пророка Варуха, написана Варухом, сином Нирія. Згадка його предків до п’ятого покоління вказує на знатність його походження. Дійсно, його брат Сераія при царі Седекії відповідав за збір податків і брав участь у посольстві у Вавилон до Навуходоносора (див. Єр. 51:59). Пророк Варух був учнем і помічником пророка Єремії. Разом зі своїм учителем Варух терпів переслідування і гоніння від сучасників (див. Єр. 36:19-26; 43:3; 45:2,3). Після руйнування Єрусалиму Варух з Єремією переселився в Єгипет, де залишався до смерті свого вчителя. Потім Варух переселився у Вавилон, де, за переданням, і помер у 12 рік після руйнування Єрусалиму.

Приводом для написання книги пророка Варуха послужило бажання юдеїв, які жили у Вавилоні, підбадьорити своїх співвітчизників, які залишилися в розореній Іудеї, пожертвуваннями і супровідним листом. Сам лист Варух склав від імені полонених. Він прочитав цей лист спочатку полоненому цареві Ієонії та юдеям, які жили у Вавилоні, а потім відправив його до Іудеї до первосвященика Іоакима.

У своєму листі пророк Варух пояснює юдеям, що лиха, які спіткали їх, означають не те, що вони остаточно відкинуті, а тільки тимчасове покарання за гріхи. Тому народ повинен засмучуватися не про полон, а про свої гріхи. Свого часу Господь звільнить народ з полону, і для Єрусалиму настануть славні часи, коли втілиться Іпостасна Божа Премудрість[*]. Книга пророка Варуха показує, як благотворно подіяли на юдеїв лиха, що спіткали їх: дуже багато хто зрозумів свою частину провини, каявся і став упокореним і слухняним Богові.

Варто додати, що Книга Варуха – неканонічна книга, і тому міститься не в усіх виданнях Біблії.

[*] Син Божий – Друга Іпостась, або Друга Особа Пресвятої Трійці, іменується в Книзі Притч “Премудрістю”

	Липень 2026
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31