Перш ніж приступити до історичних оповідань Біблії, скажемо кілька слів про значення пророків у житті єврейського народу. Хоча закон Мойсеїв (Лев. 10:1) зобов’язав священиків учити народ благочестю, на практиці цей припис рідко виконувався. Більшість священиків обмежувалися принесенням жертв у храмі і не піклувалися про просвіщення народу. З цієї причини народ залишався в духовному неуцтві. Ідолопоклонство сусідніх язичницьких народів та їхні грубі, аморальні звичаї легко переймалися євреями і призводили до відступу від віри в Бога. Єврейські царі і правителі, за малими виключеннями, часто самі подавали поганий приклад. Щоб наставити народ в істинній вірі, Бог часто посилав йому Своїх пророків. Пророки мали величезний вплив на віру народу і нерідко рятували євреїв від духовної катастрофи.
Тоді як священство в євреїв передавалося у спадок, до пророчого служіння люди закликалися Богом індивідуально. Пророки походили з усіх верств населення – були серед них малограмотні селяни і пастухи, були і особи царського роду і великої освіти. Головним завданням пророків було вказати людям на їхні релігійні і моральні порушення і відновити благочестя. Навчаючи людей вірі, пророки нерідко передбачали майбутнє, що стосувалося народно-державних подій або прийдешнього Спасителя світу – Месії – і кінця світу. Нерідко пророки привертали до себе значну кількість постійних шанувальників і учнів. Ці постійні учні об’єднувалися в братства чи школи пророків (сонми) і допомагали пророкам в їхній духовній роботі. Особливий розвиток пророчі братства отримали з часу пророка Самуїла, який дав їм струнку організацію, зробивши їх джерелом духовно-морального відродження народу. Таким чином, пророки були духовними керівниками (“старцями”) своїх братств. Члени братств жили громадами зі встановленою дисципліною і порядком. Там вони вивчали Писання, молилися Богові, переписували книги, вели літописи, які послужили матеріалом для складання історичних книг Біблії. Траплялося, що найбільш здібні вихованці пророчих братств, закликалися Богом до пророчого служіння і продовжували справу свого учителя-пророка.
З пророчих громад вийшли безстрашні викривачі ідолопоклонства, непохитні хранителі і розповсюджувачі віри в Бога, загартовані чоловіки, що не боялися казати царям і сильним світу цього правду в обличчя. Тому нерідко пророки зазнавали переслідувань і закінчували життя мученицькою смертю. З часів Самуїла пророки йдуть безперервною чергою через усю старозавітну історію. Великого розвитку пророцтво досягло за часів пророків Іллі та Єлисея, а пізніше за часів Ісаї, Єремії і Даниїла.
З віками серед євреїв встановився і образ істинного пророка на противагу лжепророкам: істинний пророк відрізнявся безкорисливістю, послухом Богові, безстрашним виконанням своїх обов’язків, глибоким упокорюванням і любов’ю до людей, суворістю до себе і чистоті життя.