Мойсеєві книги (Вихід, Числа і Второзаконня) закінчують своє оповідання кінцем сорокарічного мандрування євреїв пустелею Синайського півострова. У пустелі єврейський народ духовно оновився і зміцнився у вірі в Бога. Прийшов час євреям наслідувати землю, обіцяну Богом їхнім праведним предкам – Аврааму, Ісаку та Якову. Книга Ісуса Навина розповідає про те, як євреї під керівництвом Ісуса Навина, Мойсеєвого учня, завоювали обітовану землю. Донині обітовану землю населяли хананеї, нащадки Хама, чому їхня земля називалася землею Ханаанською.
У Книзі Ісуса Навина яскраво виявляється постійна Божа допомога єврейському народу в опануванні обітованої землі. Ця допомога іноді виявлялася явними чудесами. Наприклад, коли на самому початку завоювання євреям належало перейти річку Йордан, вода зупинилася, і євреї пройшли сухим дном (Нав. 3 розділ). Потім – при підкоренні прикордонного хананейського міста Єрихону, після його обходу єврейським народом і сурмленням священних труб, стіни міста пали (Нав. 6 розділ). Допомога Божа в підкоренні Ханаанської землі виявилася і в “зупиненні сонця” під час битви при Гаваоні (Нав. 10 розділ).
Після завоювання обітована земля була поділена між дванадцятьма єврейськими “колінами” чи племенами. Коліно Іудине населило південну частину Святої Землі. Тільки коліно Левия не отримало своєї земельної частки, оскільки нащадки Левия мали нести священицькі обов’язки для жителів усієї країни. Проте левити отримали у володіння деякі міста, розкидані в різних частинах Обітованої Землі.
Після смерті Ісуса Навина в житті єврейського народу починається період так званих “суддів”. Цим ім’ям називалися тимчасові вожді-правителі, яких Бог висував із середовища євреїв, щоб рятувати єврейський народ від утисків сусідів. Чотирьохсотлітній період, коли євреї жили племенами, не маючи постійних правителів, описаний у Книзі Суддів.