Книги Маккавейські названі по імені героїв, чиї діяння в них описані. Ці книги оповідають про події 330-130 років до Р. Х. На зміну Персидській імперії прийшла грецька, заснована Александром Македонським. Його величезна імперія проіснувала дуже недовго. Після смерті Александра Македонського вона розпалася на чотири царства, з яких два – Єгипетське і Сирійське – мали дуже важливе значення в історії юдеїв. Під час війн за спадок Палестина стала ареною бойових дій між володарями цих двох країн.
У 203 році до Р. Х. влада над Іудею перейшла до рук сирійських царів, і з тієї пори почався важкий час для юдеїв, оскільки сирійські царі прагнули насадити серед них язичництво. Особливо жорстоким переслідувачем євреїв, віруючих в істинного Бога, виявився цар Антиох ІV Єпифан (175-164 рр. до Р. Х.). За нього грецький культ був оголошений державною релігією. Люди, які відмовлялися прийняти язичництво, переслідувалися і вбивалися. Храм Божий піддався оскверненню[*].
Перша Книга Маккавейська, згадавши про завоювання Александра Македонського і про розподіл його царства між його полководцями (330-310 рр. до Р. Х.), переходить до історії гонінь Антиоха Єпифана на юдеїв (175 р. до Р. Х.) і зображує жахи цього гоніння. На захист віри виступив священик Маттафія та його п’ять синів, яких прозвали Маккавеями, тобто “молотами” за їхню вдалу боротьбу з поборниками язичництва. Із синів Маттафії особливо прославилися Іуда, Іонафан і Симеон.
Друга Книга Маккавейська доповнює попередню книгу, наводячи нові подробиці про боротьбу палестинських євреїв проти утисків віри з боку сирійських царів, починаючи з Іліодора, посланого царем Селевком Филопатором пограбувати Єрусалимський храм, до перемоги Іуди Маккавея над Никанором, воєначальником Димитрія Селевка. Під час гонінь Антиоха Єпифана постраждали дев’яносторічний священик Єлеазар, потім – семеро братів і багато інших, хто був закатований у 166 році до Р. Х. (2 Мак. 6-7).
Третя Книга Маккавейська розповідає про більш ранні гоніння на юдеїв в Єгипті від Птоломея ІV Филопатора, що почалися в 216 році до Р. Х., тобто на 50 років раніше часів Іуди Маккавея. Приводом для гоніння було озлоблення царя Птоломея за те, що він за молитвою первосвященика Симона не був допущений Богом у Святе Святих Єрусалимського храму. Далі книга описує, як цар Птоломей замислив винищити юдеїв: заманити їх на іподром і затоптати слонами. За молитвою первосвященика Бог послав двох ангелів, які злякали слонів, і юдеї були врятовані.
Підсумовуючи, слід сказати, що Маккавейські книги повні оповідань про подвиги за віру в Бога і прикладами мужності. За часів гонінь з боку язичників християни черпали з Маккавейських книг повчальні приклади терпіння і твердості.
[*] Антиох, претендуючи на божественні почесті, назвав себе Кіїфаіом – що означає “явлення бога”. За свої люті переслідування юдеїв він став прообразом прийдешнього останнього гонителя віри – антихриста. Апостол Павло, кажучи про антихриста, передбачає, що він сяде в храмі Божому, видаючи себе за Бога (2 Сол. 2:4). Нагадуючи подібний випадок з Антиохом, Ісус Христос, кажучи про “мерзоту запустіння” святилища храму Божого, передбачену пророком Даниїлом (див. Дан. 9:27; Мф. 24: 15), нагадує такий стан Єрусалимського храму за Антиоха Єпифана. Антиоха спіткала люта хвороба, від якої він помер, будучи живцем з’їдений черв’яками.